ТЕМИ
#ТЕРОБОРОНА #СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Втома від війни небезпечніша за кулі та ракети

Прочитаєте за: 7 хв. 27 Травня 2022, 11:05 160

Війна виснажує всіх — солдатів, офіцерів, волонтерів, цивільних, евакуйованих. Виснажлива втома накопичується та призводить до помилок, а згодом — втрат. Невтомних людей не існує, виснажується все — навіть метал. Саме про бойову втому нашому кореспонденту розповів полковник Едуард Литвиненко, учасник АТО, у 2014‒2017 роках — заступник начальника управління психологічного забезпечення Головного управління МПЗ Збройних Сил України, військовий психолог, кандидат психологічних наук.

Полковник Едуард Литвиненко

Свого часу ми з ним спілкувалися на тему бойової психологічної травми.

 Що таке бойова втома і що з нею робити?

— Почнемо з того, що втомленість не приходить зненацька і раптово.

Вона, як біль, як ракова пухлина, сидить десь всередині, і ти її помічаєш у найнепотрібніший момент, в час коли від тебе потрібна мужність, терпіння і холодний розум. А в тебе опускаються руки і злою гадюкою оплутує байдужість. До всього, навіть до власної долі і життя. Чому?

Згадаймо кінець лютого — початок березня. У переважної більшості населення — розгубленість, тривога, страх, у найменш міцних — паніка. Цілком зрозумілі запитання: чому це на моєму житті? де армія? що робити? Тим часом тривають бої — не десь там, а під Києвом, Черніговом, Харковом, Миколаєвом.

Заспокійливі виступи Арестовича на багатьох вже не діють. Чи не єдине запитання — коли все зміниться на краще?

І ось — перші перемоги, маленькі і значні. Рашистів відкинули від Києва, б’ються і перемагають захисники Харкова, Чернігова, Сум, Охтирки. Оговтуються від бомбардувань Васильків, Житомир, Львів. На зміну негативу приходить ЕЙФОРІЯ.

Але війна чомусь не закінчується… Не гримить наша техніка траками вулицями Москви і Ростова, Донецька і Луганська, Севастополя і Феодосії. І навіть Херсон, і Маріуполь з Мелітополем — ще не наші.

І ось тут замість ейфорії починається АПАТІЯ, від якої вже один крок до ДЕПРЕСІЇ.

Добре, коли ще існують так звані «качелі», коли апатія змінюється бажанням перемагати. А от коли вона вселилася ґрунтовно, звила своє кубло — справи кепські.

 Поясніть, будь ласка, чому кепські?

— Втома і апатія — перший крок до необережності і помилки. Помилки в бою або після бою. Помилки, яка може вартувати твого життя або життя твого побратима. І тоді ти або він — стає страшним вантажем, «двухсотим». Якщо пощастить — «трьохсотим». Або навіть не хтось один, а ще й інші побратими.

Є добре відомий військовим психологам і командирам неспростовний закон війни — закон про 45 діб. Саме такий час солдат, що перебуває на лінії вогню, діє максимально стабільно, або просто є нормально активним. Все! Після цього потрібен відпочинок, або хоча б — просто передих. Хоча б на тиждень. Є людський організм, є психіка, є межа, яку не можна перетинати. Так, захисники «Азовсталі» засвідчили всьому світу, що людина може зламати будь-які стереотипи, витримати просто космічні навантаження, навіть коли смертельна небезпека є щоденною. Поряд. Щомиті. Але це — виняток. Я трошки про інше. Про те, що навіть в інженерів викликає повагу термін «змореність металу». А ми з вами — люди. Тож ланцюжок є таким:

Змореність — втома — апатія — біда.

 Розкажіть більш докладно про цей ланцюг.

— Є такий термін — «надломленість». Вона проявляється в різний спосіб. Інколи перетворюється в безрозсудливу сміливість («вперед, скоріше б воно все закінчилося!»), особливо в присутності інших. Інколи це роздратованість, причому, на сторонній погляд, безпідставна. У бою вони призводять до помилок, інколи фатальних.

Людина усамітнюється, залишається наодинці із загнаним у душу постійним, настирливим, як комар над вухом, почуттям чорного страху. Психологи називають такий стан «втеча до пустих шанців».

Свердлить мозок втомленість — і ти починаєш боротися з нею, як можеш. Не завжди так, як потрібно. Дурієш, стаєш схильним до неадекватних вчинків, недоречних жартів, інфантильних дій. Далі, не дай Боже, — алкоголь. Нездатність оцінити небезпеку, укритися від неї. Така дитяча поведінка (псевдоуникання екстремальної бойової ситуації) дуже небезпечна для тебе самого. Та й на інших накличеш неприємності.

Пам’ятаю випадок, коли людина просто втомилася щодня, щохвилини нагинатися в шанцях. Тому що ворожий снайпер працював тижнями. Не давав голови підняти. Місяць людина трималася, потім втомилася, підняла голову. І все. Немає людини.

Ще один страшний «дзвіночок» від накопиченої втоми — тривала стійка озлобленість. Людина скаженіє, звіріє від люті і безсилля щось змінити одразу, просто зараз. І знову — неуважність, невідповідність дій оточуючій обстановці внаслідок власної розгальмованості. А раптовий гнів стає постійним, вже притаманним звичайній, повсякденній поведінці.

 Як можна розпізнати граничну виснаженість і втомленість?

— Найбільш явна ознака — це наявність великої кількості помилок та «косяків». Спізніла реакція на команду, звернення, навіть анекдот — загальмованість. Тривалі нічні тривожні сни, навіть кошмари. Немотивована агресія і роздратованість. Байдужість до справи, до себе.

Є ще три яскраво виражені візуальні та поведінкові ознаки, які повинен вміти розпізнавати командир або бойовий побратим у виснажених осіб, які воюють тривалий час. Вони ідентичні ознакам бойової психотравми. Перша — «погляд на дві тисячі ярдів». Так американські психологи назвали погляд у простір, відчужений несфокусований погляд, який часто спостерігається в солдатів з ознакою відсторонення від дійсності. Друга — це «бойова посмішка» як форма прихованої агресії. Як сумно жартують психологи: посмішка — це заміна оскалу агресії на пропозицію дружби. Третя — постійне усамітнення.

 Що можна зробити в такій ситуації?

— Адаптуватися. До часу, до подій, до оточення. Як не дивно, найбільш ефективним є виконання повсякденних звичних справ. Для початку треба усвідомити, що тобі потрібно вижити і перемогти. Тому позбався всього, що цьому заважає або провокує біду. А це — необережне куріння, недбале поводження зі зброєю, недбала поведінка в побуті тощо.

Повсякденна охайність, особиста гігієна, приймання за можливості гарячої їжі в один і той же час, у встановленому місті, навіть коли це пеньок поблизу бліндажу — теж ознака твоєї міцності.

Едуард Литвиненко

Не зайвим буде взяти блокнотик або календарик. Відміть там місяць і дату, коли, на твою думку, закінчиться війна нашою перемогою. Врахуй все. Відмітив? А тепер помнож на два. Чому? Тому що ми дійсно хочемо воювати малою кров’ю, прагнемо берегти людей. А проти нас — орда. Тому що європейська допомога ще в більшості своїй — у дорозі. Тому що економіка ще тільки почала оговтуватися… Подумав? Відмітив? От і наближай цей день. У бою або в тилу. І повір, його наближають усі. Крім тих, хто втік. Або не втік. Але тупить. Хоча це не про тебе з побратимами.

Дуже допомагає звичайне спілкування. З побратимами. З родиною. З керівництвом. Взводним і ротним. Спілкування — це самоперевірка на адекватність. Теми? Будь-які, не пов’язані з війною. Так, це важко. Але існують колективні мрії, колективна пам’ять і колективне майбутнє. І особисте теж. Розповідай друзям про твого цуцика і кума-сусіда. Про дітей, що повиростали, а ти й не помітив. Про пустощі онуки чи доньки, але не глузуй над чужими розмовами.

За можливості, треба змінювати буденність і оточення. Тут у пригоді може стати поїздка на тиловий пункт управління, в сусіднє село за «ніштяками», у місто за ЗІПом (запасні частини, інструменти, приладдя. — Ред.) або посилкою на «Нову пошту» — це новий світ, від якого ти був відірваний.

Тут потрібна маленька ремарка офіцерам. Не обіцяйте підлеглим відпочинок, відпустку, наступ або перемогу під конкретну дату. Раптом не вийде або не станеться? Тоді ти подарував підлеглому, тишком витягнувши з-за пазухи ще дві маленькі гадюки — розчарування і зневіру. У тобі. І в усьому світові.

Також допомагає планування звичайних справ. На завтра — обов’язково випрати одяг, купити через хлопців, що поїдуть, шкарпетки, зателефонувати мамі і колезі по колишній роботі, у наступний понеділок «смикнути» старшину за речове, а з першого дня місяця порадитися з друзями про путівки на відпочинок до Туреччини наступного серпня. Постав собі запитання: «Ось повертаюся я з війни… Назустріч ідуть дружина і мої діти… Яким я хочу, щоб вони мене побачили? І яким запам’ятали цей день? І наступний! І подальше життя! Що я прагну в майбутньому?». І тоді — уперед.

 А якщо немає можливості кудись від’їхати?

— Переключай мозок. Навантажуй пам’ять. Якщо в тилу — разом із тілом. Війна — чудовий спосіб стати кращими. Колись під Пісками я натрапив на бійця, що час від часу чинив ТАПік (засіб зв’язку. — Ред.), а в перервах почитував Ремарка «Три товариші».

За можливості — максимально повноцінно відпочивай. Але розумій, відпочивати і «плекати маячню» — це різні речі. Відпочинок — це твій акумулятор, що дає сили битися і перемагати. Тому згадай улюблену справу або придумай, якщо її немає. Та зроби її, за можливості. Читай, пиши вірші, грай на сопілці і в шахи, хай війна побуде хоч трохи десь там, за обрієм. Недарма в шанцях великих воєн — що Першої, що Другої світових народився термін «окопна творчість» — портсигари, малюнки, чеканка на гільзах.

 Якщо солдат відчуває, що з ним «щось не те»,  до кого йому звертатись?

— Є така людина — психолог. У нього навіть відповідна нашивка на грудях є, замість прізвища — «Психолог». Він десь в управлінні батальйону, а якщо тямущий — біля солдатів. Він допоможе. Обов’язково. Та й не даремно придумали мобільні телефони і гарячі лінії психологічної допомоги. Не слід соромитись, для того вони й придумані — психологи і дуже гарячі лінії. Не слід шукати винуватих у тому, що відбувається. Винувата бункерна плюгава російська сволота — дєдушка Пу, його генерали та адмірали, міністри-капіталісти, артисти та середній рашиський чмурдяй з Мокрого Залупиньска та «данбасскій шахтьор» Дирляндії, який за них голосував. Зараз вони сплелися в одне велике зло, яке і є твоєю мішенню.

Головне — не залишатися і не залишати побратимів на самоті. Війна попереду довга.

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram

Захищаємо світ

00
00
00
Life story, Публікації