Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
У Заставнівському районі Буковини провели в останню путь загиблого десантника Володимира Андрєєва.
Він прожив тут лічені дні, адже родом був з Херсонщини — у перші дні вторгнення росії мешканець села Малокаховка Каховського району Херсонської області Володимир Андрєєв вивіз дружину, двох маленьких синів та родичів із тимчасово окупованої Херсонщини до села Баламутівка на Буковині й відразу ж пішов захищати Україну. Пішов повертати рідну землю, захоплену ворогом.
32-річний захисник був водієм протитанкового відділення взводу вогневої підтримки аеромобільної десантної роти 90-го окремого аеромобільного батальйону імені Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова 81-ї окремої аеромобільної бригади. Воювати, щоправда, чоловіку довелося не на рідній Херсонщині, а на Донбасі. І до визволення свого села захисник не дожив: 20 травня під час виконання бойового завдання він загинув поблизу населеного пункту Богородичне Донецької області…
У Заставні та в кожному селі на шляху до Баламутівки, де знайшла прихисток родина захисника, його зустрічали навколішки, з лампадками й квітами в руках. І нехай Володимир не народився тут, не зростав разом із цими людьми, нехай майже ніхто з них його й не знав — головне те, що він свідомо пішов боронити Україну і загинув у бою за її волю та незалежність.
Біля сільської ради в Баламутівці люди попрощалися із загиблим Героєм. Поминальну панахиду провів настоятель храму ПЦУ із села Дорішівці отець Віталій Мензака, а святі отці з храмів із навколишніх сіл та церковний хор із села Товтри допомогли йому вести цю скорботну заупокійну службу.
Поховали херсонця Володимира Андрєєва з військовим почестями на сільському кладовищі Баламутівки, яка вже стала майже рідною для його сім’ї.
