Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Після важкого бою підрозділи ЗСУ відійшли від одного із сіл на Донеччині. Наступного дня, після перегрупування, було вирішено вибити рашистів і зайняти село знову. Завдання було таке — танкістам разом із підрозділом морпіхів зачистити село, вибити ворога та передати позиції основним силам.
Для цієї роботи командир батальйону підполковник Максим Кітугін виділив два екіпажі. В одному — командир танка сержант Станіслав Гражданінов, навідник старший солдат Анатолій Давидюк та мехвод молодший сержант Едуард Рошка. У другому — сержант на посаді комвзводу Владислав Шеремета, навідник старший сержант Олексій Жуков та мехвод старший солдат Євген Кропивний.
До села йшли на малих обертах, щоб не видати себе раніше шумом двигунів.
Командир головного танка Станіслав Гражданінов побачив у триплексі російський танк і БМП, що стояли з розчиненими люками, біля яких нудьгували екіпажі. Як він сказав, «на знахабнілих рашистах не було навіть бронежилетів, вони так і тинялися туди-сюди. Після наших перших пострілів вони, як таргани, почали вискакувати з будинків та бліндажів, а «беха» рвонула по вулиці. Анатолій Давидюк по ній вліпив із двохсот метрів — тільки башта полетіла. Другу «беху» теж рознесли прямим влучанням. Танк Т-72 почав задкувати, ми його «розули». А коли танк розвернуло, другим бронебійним снарядом влучили по трансмісії, і екіпаж покинув його».
Зайшовши в село, наші танкісти просувалися від будинку до будинку, прикриваючи піхоту і працюючи по вогневих точках окупантів.
На одній із вулиць назустріч танку екіпажу Шеремети виїхав російський. Анатолій Жуков відкрив по ньому вогонь, всадив кілька снарядів у верхній лобовий лист і в башту. Ворожий танк зупинився, задимів — спалахнули елементи динамічного захисту. Як пізніше з’ясувалося, мехвод був убитий, решта членів екіпажу були поранені і втекли, прикриваючись димом. Танк був сильно пошкоджений, але був на ходу.
У розпал бою командир танка Станіслав Гражданінов отримав від морпіхів інформацію, що на допомогу «розутому» Т-72 підійшов другий і може його витягнути.
Танкісти вирішили, що це відверте хамство, і Едуард Рошка втиснув педаль газу до упору — «шістдесятчетвірка» рвонула вперед.
Анатолій Давидюк влучним пострілом розкидав «рятувальників», вони навіть троси не встигли закріпити. Тих, хто намагався прикривати російських танкістів, перебили піхотинці. У результаті танк нашим підрозділам дістався абсолютно цілим. Ще два — після ремонту також будуть у строю.
Як розповів Максим Кітугін: «Після огляду трофеїв з’ясувалося, що в автоматі заряджання одного з танків Т-72Б3 був майже повний боєкомплект, зокрема керовані снаряди. Тепер ми їх повертаємо колишнім власникам. На наші екіпажі піхота буквально молиться. Усі учасники цього бою — кавалери ордена «За мужність», багато з них — двох ступенів».
Фото Максима Кітугіна
