Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
У системі поясів з тхеквондо чорний означає колір мудрості, майстра. Його володарем є справжній боєць, який не боїться сил зла та опанував техніку, мораль, культуру й етикет бойового мистецтва.
Цей вид спорту вважається одним з найбільш систематизованих і науково обґрунтованих серед бойових мистецтв світу. А людині, яка серйозно займається тхеквондо, це допомагає зміцнити здоров’я, навчитися самооборони та постійно розвиватися духовно та інтелектуально.
Напевно, саме тому, будучи безтурботним та водночас задумливим і зосередженим хлопчиськом, майбутній Герой України Дмитро Дозірчий вирішив обрати саме секцію тхеквондо, куди прийшов у 8-річному віці та завзято тренувався до самого закінчення школи, інтенсивно працюючи всіма групами м’язів та виборюючи все нові й нові перемоги на спортивному майданчику.
Він за характером — справжній боєць! Мету собі у спорті поставив і до неї прагнув. А, крім неодноразового здобування призових місць на різноманітних змаганнях обласного та Всеукраїнського масштабу, його головною нагородою за важку працю став той самий чорний пояс мудрості та майстерності.
Офіцера нарекли Дмитром невипадково. Адже він народився на Дмитрів день — 8 листопада в давньому селищі Літин, що на Вінниччині. Напевно, він би міг стати професійним спортсменом, хорошим інженером, юристом або агрономом. Але серед безлічі різноманітних професій, що відкривались на горизонті дорослого життя, юнак обрав саме професію військового.
З дитинства він захоплювався військовою технікою. Багато читав та дивився кінострічки про потужні танки, бойові машини піхоти та БТРи. Ріс кмітливим і жадібним до знань. Хлопчиком навчився керувати батьківською автівкою, цікавився будовою бойової та автомобільної техніки, полюбляв возитися з автомобільними інструментами й механізмами.
Старший лейтенант Дмитро Дозірчий взагалі спочатку мріяв стати військовим автомобілістом. І, найімовірніше, так би воно і сталося, якби не одне «але»… Майбутній офіцер волів навчатися у Львові, у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного, де, до слова, тоді вже проходила службу на посаді курсанта його старша сестра Оксана. Але курсантів-автомобілістів на той час вже готували в Одесі. Тож улітку 2015-го 17-річний юнак ухвалив інше та, як засвідчило життя, правильне для всіх рішення — вступати до міста Лева за спеціальністю «управління діями механізованих і танкових підрозділів».
Які дисципліни в нього були у фаворі?
— Особливо мені подобалось відвідувати заняття з тактики та будови бронетанкової техніки. Тактика вчить воєнного мистецтва: логічно мислити, швидко оцінювати обстановку та ухвалювати рішення на ведення бойових дій, запорукою успіху яких, власне, є вміле застосування справної бойової техніки, — поділився спогадами про курсантське життя Дмитро.
Тому курсант і робив особливий акцент на вивченні саме цих дисциплін. Набирався знань та, як кажуть, гриз граніт науки.
Про те, як наполегливо він навчався, красномовно свідчать вже перші кроки молодого офіцера влітку 2019 року. Лейтенант Дозірчий зі стін львівської альма-матер вийшов командиром танкового взводу. А вже за місяць (!) став ротним.
— Тоді якраз у складі нашої частини тривало формування нового батальйону. Ось командир бригади й запропонував мені цю посаду. За які заслуги? Командиру краще видно, — з усмішкою каже офіцер.
Насправді тому й довірили роту, бо побачили, як добре керує підрозділом новоприбулий лейтенант. Що для підлеглих його команди не порожній звук, а чіткий сигнал до негайного виконання.
Переважно становлення та змужніння ротного командира відбувалось на передовій. В цілому, з літа 2019-го та до початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну, в зоні ООС він провів близько двох років. Безпосередньо участі в бойових діях підпорядкований йому підрозділ не брав. Але саме там, на Донбасі, постійно перебуваючи поруч з солдатами та сержантами, він мав можливість краще дізнатися, хто і на що з них здатний. Вивчити їхні морально-ділові якості, допомогти словом і ділом щодо опанування професійних навичок та, як кажуть, направити у потрібне русло. Ну і сам навчався чути та відчувати своїх підлеглих.
Кривавий ранок 24 лютого танкісти старшого лейтенанта Дозірчого зустріли на півдні Херсонщини. Там же на світанку вони побачили перші прольоти ворожих ракет та авіації.
Зв’язок з командним пунктом бригади був. Для стримування наступальних дій рашистів ротному наказали вирушити у бік Нової Каховки. Але після здійснення майже 80-кілометрового маршу танкісти були вимушені повернутися трішки назад та зосередитися в районі Антонівського моста.
— Цей міст через Дніпро має велике стратегічне значення. Адже він з’єднує Херсон з лівобережжям, зокрема, з містом Олешки. Так сталося, що виникла серйозна загроза його захоплення окупантами, що призвело б до оточення основних сил нашої частини. Ось нам і було доручено прорватися до цього стратегічно важливого об’єкта та утримувати його, забезпечуючи вихід колон бригади, — розповів Дмитро.
Десь по обіді танкісти були на місці. А перший бій дали ворогу ще на шляху просування, потрапивши в засідку.
— Ми побачили машину з українськими номерами реєстрації. Придивились, а там — ворог. Я дав наказ на ураження. Окупанти перелякались та побігли в ліс. Але це їх не врятувало, наші хлопці відпрацювали по загарбниках, як належить, — згадав Дмитро.
Вже на підступах до мосту танкісти знов зіткнулися з рашистами. Зав’язався бій. Комроти не розгубився, був на височині! Швидко оцінив обстановку та дав наказ на ураження. У підсумку було знищено міномет, радіолокаційну станцію, протитанкові засоби та живу силу противника. Щоправда, на превеликий жаль, під час прориву оборони противника зазнали втрат і українські танкісти. Ворог встигнув влучити протитанковим снарядом у наш танк. Машина загорілася, трапилась детонація боєкомплекту. Контужений та поранений механік-водій Василь Чорнобай якимось дивом встигнув вистрибнути з палаючого танка. А от командир машини Максим Ліщинський та навідник Костянтин Горщинський загинули. І смерть цих відважних воїнів так і залишиться незагоєною раною на серці їхніх рідних, близьких та бойових побратимів, на серці їхнього командира Дмитра Дозірчого.
Згодом, відповідно до Указу Президента України, весь екіпаж цієї бойової машини було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня. Але Максим та Костянтин були удостоєні цієї високої нагороди посмертно…
Попри все, танкісти прорвали ворожу оборону, розблокували міст, закріпилися на визначеному рубежі та тримали його до кінця, забезпечивши вихід колон своєї бригади з оточення. За цей подвиг, відповідно до Указу Президента України № 139/2022 від 16 березня 2022 року, старшому лейтенанту Дмитру Леонідовичу Дозірчому було присвоєне звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
Ось таким по-справжньому героїчним видався перший день широкомасштабної війни з російським агресором для підрозділу, яким командує Герой України Дозірчий.
Як колись казав засновник бойового мистецтва тхеквондо, корейський генерал Чой Хон Хі:
«Тхеквондо — це система духовного тренування та техніка самооборони без зброї, а також кваліфіковане виконання ударів, блоків та стрибків, що виконуються голими руками та ногами задля ураження одного чи декількох суперників».
Досконало опанувавши в дитинстві цей вид бойового мистецтва без зброї, зміцнівши фізично й духовно, нині Дмитро вміло та грамотно застосовує свої командирські та людські якості на війні вже зі зброєю в руках та досягає великих успіхів уже у воєнному мистецтві. Він не боїться сил зла та сміливо протистоїть їм, звільняючи рідну землю від російських агресорів та день за днем наближаючи мир на нашу українську землю!
