Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
У 1941 році Другий великий збір Організації Українських Націоналістів постановив щороку 23 травня святкувати День Героїв. Свято було приурочене до сумної дати 23 травня 1938 року, коли в Роттердамі було вбито Євгена Коновальця. Проте, на практиці, як і здебільшого в сучасній Україні, День Героїв українці відзначали впродовж усього тижня, на який він припадав.
Так, меморіальні заходи з нагоди 20-річчя трагічного травня 1938 року в Роттердамі відбувалися в неділю, 25 травня 1958 року. Серед іншого, саме цього дня вперше після закінчення Другої світової війни зустрілися провідники двох частин Організації Українських Націоналістів — Степан Бандера і Андрій Мельник. Також саме на цьому цвинтарі Бандеру вперше побачив його майбутній вбивця — Богдан Сташинський…
Голова проводу ОУНР Степан Бандера виголосив біля могили полковника Армії УНР і засновника ОУН Євгена Коновальця свою знамениту промову, що сьогодні актуальна як ніколи. Нижче подаємо з неї найважливіші, на наш погляд, цитати.
Про коменданта Корпусу Січових Стрільців
Євген Коновалець, комендант Корпусу Січових Стрільців — це одна з найбільших, найсвітліших постатей у період будування і збройної оборони Української Держави 1917–1920 років. Після знищення Української Держави і захоплення земель України ворожою військовою навалою, він стає основоположником, організатором і провідником націоналістичного, визвольного руху, оформленого найперше в Українській Військовій Організації, а згодом в Організації Українських Націоналістів, що продовжує Національно-визвольну боротьбу за державну самостійність України революційними методами.
Про невмирущу велику ідею
Змістом усього життя славної пам’яті Євгена Коновальця було повне самопосвяти і послідовне змагання за волю свого народу, за здійснення на українській землі, в українській державі християнських засад, загальнолюдських і національних ідеалів — волі, правди і справедливості. Невмирущість великої ідеї увічнює й опромінює пам’ять покійного Полковника, який зробив дуже багато для закріплення і перемоги цієї ідеї.
Організація Українських Націоналістів і весь національно-визвольний рух устоялися в боротьбі з більшовицькою Москвою й іншими наїзниками на Україну, закріпили й поширили свої впливи в українському народі через те, що вірно й послідовно йдуть шляхом Євгена Коновальця.
Про цивілізаційну місію України
Він навчив нас, як треба служити великій ідеї цілим життям. Визнаючи свої національні ідеали, згідні з вічними Божими законами, та відкидаючи все незгідне з ними, що накидає нам ворог, зокрема протихристиянський більшовизм, український народ мусить вести за це боротьбу за всяких обставин, а не тільки у пригожій ситуації. Змагання за волю і правду, за Бога і за Батьківщину мусить бути головним змістом життя поневоленого народу, а не тільки засобом, дорогою до кращого життя в майбутньому, оскільки є вигляди на недалеке осягнення цієї мети. Україна, з огляду на своє геополітичне розташування, може тільки власними силами, власним змаганням здобути й втримати свою незалежність. При цьому вона виконуватиме важливу місію ширшого значення і для інших народів, здійснюючи та захищаючи універсальне гасло: «Воля народам, воля людині!»
Про Другу світову війну
Коли в 1941 році розгорілася між двома загарбницькими, тоталітарними імперіялізмами війна на українській землі та за її посідання, тоді ОУН, пам’ятаючи висновки Євгена Коновальця з перебігу подій у 1917–1918 рр., дала почин і дійові рамки для активного виступу української нації на історичній арені. Проголошенням віднови Української Держави в червні 1941 року та будівництвом самостійного державного життя засвідчено, що український народ у жадній ситуації не зрікається своїх прав господаря на власній землі, і тільки пошанування цих суверенних прав України іншими народами і державами може бути платформою приязні з ними.
Коли гітлеризм недвозначно виявив свої загарбницькі плани і колоніальні методи супроти України, тоді ОУН, незважаючи на трагічність двофронтової боротьби, перейшла до широких збройних діл, організуючи Українську Повстанську Армію.
Широка збройно-політична боротьба проти гітлерівського знищування України та проти поновленої більшовицької займанщини, яку розгорнула ОУН-УПА в Другій світовій війні та в перші повоєнні роки, становить найвище піднесення українських визвольних змагань після 1917–1920 років. Організаційно-політичні основи і напрямні для того дав Організатор і Провідник націоналістичного руху полковник Коновалець.
Чому не вдалося тоді перемогти москву?
Найбільш непривабливі зовнішні обставини не дали змоги підняти повстання проти більшовизму і здобути державну незалежність України. Міжнародне становище допомогло Москві кинути змобілізовані у війні армії на придушення визвольної боротьби України та інших народів, уярмлених більшовизмом. Та ОУН-УПА не склала зброї і не припинила продовжувати боротьбу, йдучи слідами славної пам’яті полковника Коновальця. Як Він і інші провідники самостійницьких змагань з Головним Отаманом Симоном Петлюрою у проводі, після заливу України ворожими окупаціями розпочали боротьбу революційно-підпільними методами, так знову ОУН-УПА під проводом Романа Шухевича-Чупринки перейшла з повстанської тактики на підпільну.
Про майбутню Перемогу України
Визвольна боротьба триває далі. Її незламність — це найповніша запорука прийдешньої перемоги. Тепер цілий український народ захоплений націоналістичною ідеологією самостійності України та послідовної боротьби з безбожницьким і протинародним більшовизмом. Націоналістичний рух став всенародним визвольним рухом. А в парі із вкоріненням його ідей в народі живе і все більше поширюється пам’ять про його великого Провідника й Основоположника Євгена Коновальця. Даремні всі більшовицькі намагання осквернити й вирвати з душі народу цю велику славу, так само, як не вдається ворогові знищити віру в Бога та інших національних святощів.
Повністю цю промову та інші статті Степана Бандери можна прочитати у виданні «Перспективи Української Революції», що вперше вийшло друком у Мюнхені в 1978 році.
