Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Відбулася презентація фільму «Маріуполь. Хроніки пекла», який представила режисерка, авторка фільму Ліза Татарінова.
— Ідея виникла наприкінці березня, коли з Маріуполя почали евакуйовувати людей. Тоді саме і з’явилися перші пости у мережі про те, що відбувалося у заблокованому місті. Зв’язку не було з початку березня, і ми всі, на жаль, не розуміли масштабу тієї трагедії, — розповіла Ліза Татарінова.
Насправді дуже важко в XXI столітті зрозуміти, що таке взагалі життя без їжі, без світла та без води… і це все під цілодобовими обстрілами, від яких не можливо сховатися.
«Ми не маємо права мовчати й повинні зробити все, щоби світ дізнався правду про Маріуполь»
— Це війна на винищення, передусім мирного населення. Тому ми не маємо права мовчати й повинні зробити все, щоби світ дізнався правду про Маріуполь. Власне, так і виникла ідея фільму. Це був наш волонтерський проєкт, і ми одразу заявили, що готові надавати безплатні права на його поширення, — продовжила режисера.
Вже другий тиждень документальний фільм дивляться мільйони людей.
— Найціннішим є те, що ми отримуємо відгуки з різних куточків світу — з Бразилії та Тайвані. Лише цього тижня «Перший канал» Естонії проводив потужний марафон на підтримку України, під час якого також показували цей фільм, — ділиться Татарінова. — Документальний фільм побудований на розповідях маріупольців. Серед героїв — Надія Сухорукова. Її пости у фейсбуці боляче читати. Залишається тільки уявити, як таке можна пережити. Ми шукали героїв за допомогою черезтинного радіо. Не всі погоджувалися, тому що людям важко навіть на словах ще раз переживати те пекло, з якого їм вдалося врятуватися. Записали інтерв’ю з 11 людьми. Всі вони стали героями нашого фільму. Робота вийшла дуже важкою, але це треба дивитися, про це треба говорити. Мовчати просто не маємо права.
Історії, які розповідають звичайні люди у фільмі, просто розривають серце.
— Не далеко від нашого волонтерського центру обстріляли двір, у якому готували їжу жінки, гуляли діти. Ми були ближче всіх до того місця, одразу надавали першу медичну допомогу. Коли ми зайшли до двору, то перше, що я побачила — це тіло 11-річного хлопчика, який лежав на землі. Його обличчя було бліде. Я нахилилася, щоби промацати його пульс. На жаль, дитина вже була мертвою… Мій колега взяв на руки цього хлопчика, щоби прибрати його тіло з дороги. Це такий жах, коли один юний хлопчина несе тіло іншого. Пам’ятаю, до мене підійшов літній чоловік і спитав, куди його забирають. Це був його дідусь. Дуже розгублений, він не знав, що робити далі. Я сказала, що дитину треба поховати. У нас навіть лопати не було… — розповіла героїня фільму Катерина Сербська.
У півмільйонному Маріуполі кожен місцевий втратив когось
Маріуполь — це ще й історія про любов. Кожен з героїв говорив про любов до свого міста, свого знищеного міста. Всі вони у фільмі говорять про свій дім зі слізьми й бажання туди повернутися.
— Але ми маємо розуміти, що те, що відбувається в Маріуполі — це саме війна на винищення всього живого. Не за військовими законами, а свідомий геноцид мирних мешканців. Ми маємо розуміти, що у півмільйонному Маріуполі кожен місцевий когось втратив, — каже авторка фільму.
Ліза Татарінова планує продовжувати свій проєкт, адже «Хроніки пекла» — це не лише про Маріуполь.
Проєкт «Хроніки пекла» — це не лише про Маріуполь
— Ми присвячуватимемо нашу роботу іншим містам та Героям-українцям. Буквально наприкінці тижня почнемо зйомки нового фільму про окуповане місто на півдні нашої країни.
Фільм можна подивитись за посиланням.
