Саме тут, у майстерні батальйону безпілотних систем Black Sky 3-ї бригади оперативного призначення НГУ «Спартан», пошкоджені НРК отримують друге життя, а нові — проходять модернізацію…
На тимчасово окупованих російським агресором територіях України опинилося значна кількість наших громадян. Хтось з них не встиг або не зміг завчасно виїхати в безпечне місце. Хтось сподівався, що небезпека обійде стороною. Як наслідок, ми маємо численні історії людей, яким довелося пройти через так звані фільтраційні табори окупантів та виживати на контрольованій ними території.
Дехто з них знайшов можливість оприлюднити свою історію цих переживань та жахів. Наприклад, Вероніка з Маріуполя розповіла історію свого хлопця Олега, який опинився у фільтраційному таборі в Донецькій області.
До родини Олега окупанти «прийшли» додому. Його та інших чоловіків примусово посадили в автобуси та вивезли до Безіменного (в якому на момент розповіді утримувалося близько 600 осіб) та Козацького (також близько 200 осіб) на так звану фільтрацію. У людей зняли відбитки пальців та зробили фото. Після цього — жорсткий допит в стилі колишніх радянських спецслужб: рід занять, відношення до силових структур України, знайомі, які проходять службу тощо. Якщо під час допиту не демонструєш співпрацю — починаються знущання та тортури.
Затриманих людей віком від 18 до 60 років розмістили в шкільних класах. Особисті речі та паспорти відібрали. Наймолодшому — 18 років, найстаршому — більше ніж 60. Попри утримання упродовж чотирьох тижнів — жодних особистих речей взяти з собою не дозволили, паспорти — відібрали. Телефони залишили, але щовечора їх перевіряють.
Тримають чоловіків у нелюдських умовах, сон — на підлозі без матраців або нас стільцях. Окупанти пропонують працювати за їжу, медичні потреби ігнорують, на всіх один умивальник. Як наслідок, люди мають симптоми респіраторних вірусних інфекцій, запалення легень. Проте ні лікарів, на ліків немає. Є летальний випадок, коли чоловік просто помер від ненадання медичної допомоги.
Тих, хто наважився на втечу — піймали та жорстоко побили, після цього — в Донецьк у СІЗО.
Родичі людей, які потрапили до фільтраційного табору, намагаються отримати хоч якусь інформацію у окупантів, але їм або не відповідають, або вводять в оману. Ходять навіть чутки, що затриманих можуть використати як «живий щит» під час бойових дій або взагалі примусово мобілізувати.
З цього приводу радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко охарактеризував ситуацію в місті та навколо нього наступним чином: «У найбільшому фільтраційному таборі знаходиться близько 2 тисяч чоловіків. Їх тримають в нелюдських умовах».
За його словами, окупанти привезли з собою так званих волонтерів. Їх використовують на окупованих територіях для забезпечення «лоялізації» до російської окупаційної влади, до процесу внутрішньої фільтрації, яка розпочалась у міліцейських відділках так званої ДНР у місті та в фільтраційних таборах навколо. Причому людей просто змусили проходити цю фільтрацію. Адже для того, щоб знаходитись в Маріуполі та пересуватись містом, потрібно мати довідку про те, що людина пройшла фільтрацію та довідку від російської комендатури Маріуполя на право переміщення містом. Але отримати довідку про «фільтрацію» можна було виключно в фільтраційних таборах в населених пунктах Мангуш, Ялта, Нікольське та Безіменне.
Водночас росіяни перекрили або обмежили рух через всі можливі коридори для евакуації маріупольців, які її чекали в Маріупольському районі, Бердянську тощо. Тому люди вимушені повертатись додому, що знову ж таки передбачає фільтрацію. До речі, існують фільтраційні табори, в які потрапляють ті, хто не зміг пройти фільтрацію в Маріуполі: проукраїнський актив, колишні правоохоронці або військові. За інформацією Петра Андрющенка, найбільший фільтраційний табір розгорнутий в Новоазовському районі. Людей тримають близько місяця в нелюдських умовах та примусово залучають до робіт.
Не менше питань виникає щодо людей, яких примусово депортовано на територію російської федерації. В ЗМІ зустрічалася інформація, що їхня кількість сягнула майже 1,5 млн людей. Їх переміщують в економічно депресивні регіони, надають низько кваліфіковану або не дуже популярну фізичну роботу. Водночас зустрічається інформація, що на місце тих, кого вивезли, планують привести росіян із низки федеральних округів рф, що має прискорити процес «русифікації» регіону.
Також ми маємо не менше драматичну історію дівчини Марії, якій вдалося разом із батьками прорватися з Маріуполя через фільтраційні перепони на нашу територію.
Дорогою вони пережили всі «переваги» російської окупації та фільтраційний табір. Для тих, хто намагається виїхати — влаштована фільтрація у вигляді «спеціально обладнаного» блокпосту. Кожну машину перевіряють до самих важкодоступних місць включно. У людей також все підлягає перевірці — речі, одяг. При цьому чоловіків роздягають та шукають татуювання проукраїнського змісту. Є випадки, коли всі пасажири з однієї машини проходили фільтрацію: окупанти могли когось затримати, а машина мала їхати далі.
Зі слів авторки розповіді, фільтрація починається з віку 14 років у якомусь тимчасовому приміщенні з двох кімнат. Люди змушені були очікувати своєї черги на вулиці, попри мороз або відсутність одягу.
У дівчини зняли відбитки пальців, просканували документи, перевірили телефон. Практично всі питання були провокаційними: про владу, державу, власні переконання. Марію після допиту силою виштовхали з приміщення, вона впала та травмувалася. Але з її батьком ситуація трапилася ще гірша — через побиття на допиті він втратив зір і тепер потребує складного лікування. Дівчина також згадує, що на їхньому шляху з Бердянська до Запоріжжя стояло 27 блокпостів, і на кожному окупанти перевіряли документи і машину, забирали їжу, теплі речі, вимагали цигарки та алкоголь.
У наступній публікації ми продовжимо тему та запропонуємо читачам розповіді людей, які «проходили фільтрацію» та були примусово вивезені на територію Росії.
