Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
У росії існує інтернет-видання під назвою «Люди Байкала». Журналісти цього видання позиціонують його як інтернет-збірник історій про те, як живе, або точніше, за їхніми словами, «виживає» байкальський Сибір. У березні 2022 року видання відкрило нову рубрику під назвою «Военные, погибшие в Украине», в якій публікують повідомлення про російських військових з Іркутської області і Бурятії, які загинули під час виконання «операції з демілітаризації і денацифікації» в Україні.
Півтори сотні бурятів — лише офіційні втрати
Це досить сміливий крок — публікувати відомості про російські втрати, адже керівництво міноборони рф намагається приховати їх, обравши політику повного заперечення на кшталт «їхтамнєт». Тепер Москва заявляє, що в неї «патєрьнєт». Але «Люди Байкала» інформує, що «похоронки» та цинкові труни, починаючи з 24 лютого, приходять до Бурятії та Іркутської області майже щодня. «Інформації щодо загиблих мало. Найчастіше біографія вигляд має такий: народився, навчався, був призваний до армії, уклав контракт, загинув в Україні. Тут ми збираємо все, що відомо», — так звучить преамбула до списків загиблих російських військових, опублікованих на сторінках видання.
Ці списки нараховують (на 08.05.2022 року): Республіка Бурятія — 117 осіб, Іркутська область — 30 осіб. Тобто, навіть у такому, якщо порівнювати з іншими, не густозаселеному регіоні рф за два з половиною місяці російського широкомасштабного вторгнення журналістам вдалось виявити півтори сотні загиблих. І це лише ті «патєрі», тіла яких доставлені в регіон для поховань.
Приблизно такі ж втрати — 112 загиблих представників Республіки Бурятія за два місяці «операції» в Україні дає й фонд «Свободная Бурятия», повідомляє видання «Настоящее время». І втрати ці зростатимуть, адже 11-та окрема гвардійська десантно-штурмова бригада з Улан-Уде зараз бере участь у наступі російської армії на Херсонщині.
Видання НВ цитує слова голови фонду «Свободная Бурятия» Олександра Гармажапова про те, що Бурятія дуже бідний регіон. Тому іншої перспективи, ніж їхати вахтовим методом на роботу на північ Росії або йти на контракт в російську армію, там немає. Контрактна служба є дуже популярною серед місцевих чоловіків.
У столиці Бурятії місті Улан-Уде дислокуються два чималенькі з’єднання ЗС РФ: 5-та окрема гвардійська танкова бригада й 11-та окрема гвардійська десантно-штурмова бригада ВДВ. Крім підрозділів цих бригад, уродженці Бурятії у великій кількості служать у частинах з інших областей і республік, зокрема в сусідній Іркутській області.
За відкритими даними, у республіці 15 військових частин. Щодо контрактників, то їхня чисельність невідома. У 2015 році оголошували про дворазове збільшення їхньої кількості.
Тоді у Східному військовому окрузі планували призвати 26 тисяч військовослужбовців. 2020 року ще 1,3 тисячі осіб уклали контракти, 2021 — 600 осіб.
Російське інтернет-видання «Медіазона», яке вважають одним із найбільш прогресивних і відкритих, а в Росії його взагалі прирівняли до «іноагента», робить власні підрахунки втрат армії рф за час «операції».
Похорон — щодня
Посилаючись на ці підрахунки, інше російське видання «Медуза» повідомляє, що Бурятія посідає друге місце серед російських регіонів за кількістю загиблих на війні в Україні. Більше — лише в Дагестані. Водночас на похорони, які в Улан-Уде та інших населених пунктах республіки відбуваються практично щодня, звучать слова підтримки Росії в боротьбі з «нацистами» — і подяка армії за те, що загиблих солдатів «не покинули», а доставили додому…
«Медуза» на своїх сторінках передруковує репортаж з одних таких похоронів, який опублікувало згадане вище видання «Люди Байкала» під заголовком «„Тут всё пропахло мертвецами“. Как в Бурятии хоронят военных, погибших в Украине».
Переповідати цей доволі змістовний матеріал немає сенсу, процитую лише його суть і дам кілька витягів. Під зал для прощання із загиблими військовими в Улан-Уде пристосували новенький, рік тому збудований спортивний комплекс під назвою «Лукодром». Стрільба з лука — національний вид спорту в Бурятії. З початку березня в головній залі «Лукодрому» відбувається похорон загиблих в Україні військових. Дитячі секції весь цей час не припиняли роботу. Діти тренуються за стіною, у сусідній частині будинку. «Нещодавно там, де тренуються діти, теж з’явився трупний запах. Тут все просмерділось мерцями», — говорять батьки і тренери.
Автори матеріалу розповідають, що місцеві влади хоч і анонсують похорон одного військового, насправді ж в один день ховають одночасно декількох. Похорони перетворюють на мітинги із патріотичними промовами і молитвами буддійських лам. «Плачу родичів не чутно. Буддистам не можна плакати на похороні і сильно сумувати за покійником. Після смерті його душа має пройти шлях на небі і через 49 днів переродитись у новому тілі, а сльози закривають дорогу, не дають померлому піти», — розповідають автори з видання «Люди Байкала».
Часто після таких похоронів декілька родичів, друзів чи знайомих записуються добровольцями у військові підрозділи, які готуються до відправки в Україну, «щоб відомстити». Про загиблих в Бурятії не бажають офіційно повідомляти ні ЗМІ, ні місцеві влади, а силовики забороняють будь-яку зйомку на поховальних заходах. Один із родичів загиблого пояснив це так: «Хакеры с Украины крадут информацию и делают фейки. Нам так военные сказали»… Хоча деяким родичам і приходять прокльони з українських номерів. Їх пишуть українські користувачі майже під кожним постом про загибель російських військових у соцмережах.
Усі — «путінські буряти»
Чому гине так багато бурятів, у республіці обговорюють на кожній кухні. Іноді невдоволення проривається публічно, пишуть журналісти «Людей Байкала». Вони розповідають про недавній випадок, який стався наприкінці березня, коли глава республіки Олексій Циденов зібрав у Бурятському театрі опери та балету діячів культури та прочитав їм лекцію про «спецоперацію». Після лекції прессекретар Бурятського театру драми Батодалай Багдаєв запитав главу: «Є почесна варта № 1 на Червоній площі. Ви коли-небудь бачили там „вузькооких“? Там чіткий відбір існує — блакитноокі, високі, слов’янські хлопці. А нашим землякам — кривоногим, маленьким, скуластим — дорога до почесної варти закрита. А як вмирати — то вмирати першими?».
На цю репліку із зали закричали: «Негідник!». Циденов попросив відключити мікрофон у Багдаєва, а слово взяв худкерівник Бурятського театру опери та балету Володимир Рилов. «Я хотів би відповісти цьому негіднику, який принижує бурятський народ при мені в моєму театрі. Ми всі путінські буряти!».
Республіка Бурятія розташована далеко на сході Росії, майже за сім тисяч кілометрів від України. Попри те, що сюди щодня приходять труни із загиблими, переважна більшість місцевого населення вважає, що їхні солдати полягли недаремно, і «спецоперацію» треба продовжувати. Наприклад, із бурятського населеного пункту Селендума на «спецоперацію» в Україну поїхало 23 особи — приблизно кожен сотий мешканець села. Інше село Алла відрядило теж декілька десятків своїх представників, із деяких родин поїхали зразу по два-три сини, розповідають місцеві.
Місцеві лами розповідають, що наступне переродження в усіх цих загиблих бурятів буде набагато краще, ніж теперішнє життя. Вони житимуть у теплих і багатих країнах, де є море і багато їжі, а не в бідній російській «мухосрані» кривоногими, постійно голодними і п’яними вузькоокими вигнанцями людського роду. Щоб підтримати бойовий дух цих «воїнів» наприкінці квітня 2022 року лами традиційної Сангхі Росії провели молебень у польовому таборі в Україні.
А на їхній батьківщині Бурятії в селі Селендума, що в Селенгінському районі, за 160 кілометрів від столиці Улан-Уде, земляки проводять патріотичні акції на підтримку російської армії, яка «давить нацистів» в Україні. Зокрема, і автопробіг, про який очевидці пишуть так: «Брали участь у пробігу 54 машини. Автопробіг пройшов головними селендумськими вулицями: Шкільною, Леніна, Трактовою, Молодіжною. Майже всі вулиці села не асфальтовані, тож машини їхали у хмарах пилюки. У деяких місцях було стільки вибоїн, що автомобілі зменшували швидкість і рухалися повільно.
На площі біля пам’ятника Перемоги усі зупинилися. Водії вишикували свої машини в букву Z. Злетів дрон, його привезли співробітники районної адміністрації. Дрон зняв і Z, і все, що довкола: занедбана будівля сільського універмагу, руїни заводських гуртожитків, запилена площа, старі тополі». А для чого вони провели цю акцію, місцеві навіть не змогли відповісти:
— «Напевне, на честь путіна… і що росія — непереможна, але в підсумку просто поїздили, помахали прапорами і покричали», — розповів місцевий житель журналістам «Люди Байкала».
Щодо виховних військово-патріотичних заходів, які проводять у населених пунктах Бурятії, то їхня основна мета — готувати нове «гарматне м’ясо», яке воюватиме за примарні ідеали божевільного кремлівського диктатора. Так звані малі народи Сибіру (буряти, якути, тивінці, монголи та інші) будуть перемелені в «українській м’ясорубці», що призведе взагалі до їхнього зникнення. Таких чужинців ми «активно «утилізуємо» і пустимо на «перегній для чорнозему». Вони навіть за своїми буддистськими віруваннями вчиняють величезні гріхи, взявши до рук зброю і вбиваючи людей. Тож місце їхнім тілам — у землі, а душам — у пеклі.
