Вона опублікувала його і написала лише одне слово: «вдома». За цим словом — три роки, десять місяців і один день чекання. Понад два роки…
Під час урочистостей з нагоди Дня Перемоги путін поклав квіти до монументів Києва й Одеси біля Могили Невідомого Солдата в Москві. Пучок гвоздик і чотири ракети типу «Онікс» з ракетного комплексу Бастіон в окупованому росією Криму по Одесі. Сьогодні зранку – 9 травня.
Новини з росії уже давно нагадують події з паралельного фантастичного світу, описаного письменниками-антиутопістами. На жаль, низці пострадянських країн, а з нами й усьому світу довелось беззаперечно усвідомити – ні у президента росії, ні у його мільйонної армії прихильників немає ні совісті, ні людських почуттів, а подекуди здається, й здорового глузду.
Адже, виступаючи на параді, президент рф владімір путін заявив, що росія, коли вторглася в Україну, «дала попереджувальну відсіч агресії» з боку НАТО. Зґвалтовані жінки і діти, тисячі вбитих цивільних, зруйновані мости, дороги, церкви і музеї, лікарні та школи – якщо усе це було належним до НАТО, тоді я перший прибічник такого союзу і боротимуся за ці загальнолюдські цінності до абсолютної перемоги над zлом.
Сподіваюсь, ми зробили вірні висновки з уроків історії, вшановуючи пам’ять полеглих, і не погрожуючи світу зброєю на парадах з гаслами «Можем павтаріть!». Нам ще довго і важко іти до власне українського і, думаю, остаточного Дня Перемоги.
Проте уже сьогодні варто замислитись над тим, що міжнародне право оперує занадто малим спектром покарань для злочинців. Провести кінець свого життя в буцегарні – не найгірший варіант для виродків, які руйнують мирні міста і села. Навіть смерть не стане адекватною ціною за вчинені ними звірства проти ні в чому не винних людей. Можливо, сьогодні путін подав хороший приклад. І після нашої перемоги ми зробимо усе, щоб він та його посіпаки до скону повзали на колінах до могил убитих ними людей, шанували їх пам’ять квітами, з острахом зазирали в очі згорьованих батьків і дітей. Ми зробимо усе!
