Вона опублікувала його і написала лише одне слово: «вдома». За цим словом — три роки, десять місяців і один день чекання. Понад два роки…
— Усі, хто намагається розповідати про перемогу над нацизмом без участі українців — говорять абсолютну нісенітницю!
Саме з цього розпочинає свою розповідь сержант Збройних Сил України Сергій Гуцалюк. Водночас він — відомий історик з Одеси, начальник Південного міжрегіонального відділу Українського інституту Національної пам’яті. 24 лютого Сергій вчергове мобілізувався до війська, щоб знову захищати свою країну — не в історичних, а реальних баталіях. Ми домовились про зустріч в одну з коротких перерв між його бойовою роботою, під час якої він розповів кореспонденту АрміяInform як про сучасну реінкарнацію нацизму, так і про наслідки війни українців з гітлерівською Німеччиною і путінською росією.
— Друга світова війна принесла на південь України, крім руйнування інфраструктури та тривалої окупації, масові вбивства єврейського населення. Тут сталися дуже страшні події Голокосту. Це і Одеса, і околиці Миколаєва (сумнозвісна Калинівка) та інші місця. Тоді нацистами було знищено сотні тисяч єврейського населення, яке радянська влада своєчасно не евакуювала, чудово усвідомлюючи при цьому, що роблять загарбники з цим народом.
Південь України, в тому числі й Одеса, жахнулись від злодіянь нацистів. Але потім прийшла друга хвиля окупації. Коли червона армія вигнала гітлерівців та їхніх союзників румун, розпочався наступний етап репресій проти тих мешканців цих земель, які опинилися під окупацією, які не мали можливості виїхати звідси. Їх знову перевіряли на лояльність до радянської влади. Можу зазначити, що лише за 1944 рік (Одеса звільнена від нацистів 10 квітня 1944 року) «визволителями» було розстріляно близько п’яти тисяч мешканців міста, репресовано і вислано ще більше. Їх звинуватили в співпраці з окупантами. Але здебільшого це були люди, які просто намагалися вижити. Бо реальні зрадники і колаборанти вийшли з міста разом із військами загарбників, що відступали.
На жаль, те, що ми бачимо сьогодні, це не лише повторює, а й іноді переважає злодіяння нацистів. Для прикладу, тоді окупанти не влаштовували такого тотального винищення населених пунктів, як сьогодні росіяни. Населені пункти вщент руйнуються окупантами, хоча ніякої воєнної мети в цьому немає — просто хочуть залякати.
— Та війна — це справжня трагедія для багатьох народів. Але наскільки вагомим був спротив українців у загальному внеску для перемоги над Німеччиною та її союзниками?
— Війна з фашистськими загарбниками пройшла територією України двічі — на схід і на захід. Україна стала центром бойових дій, тут відбулись декілька масштабних військових операцій. Тільки українських фронтів було чотири, а скільки за цей час українців стали героями радянського союзу? Усе, що розповідають про перемогу над нацизмом без участі українців — абсолютна нісенітниця.
Сьогодні нам потрібно дивитися на події Другої світової війни під іншим кутом зору. Річ у тому, що з приходом путіна до влади рф головним, цементуючим стрижнем державної ідеології обрала для себе вигідні події Другої світової. Наразі у них створено «індустрію» художніх і документальних фільмів, де вони вперто тиражують фейки й міфи про визначальну роль росії у перемозі над нацизмом.
При цьому навіть у СРСР кіно знімалося про долю звичайних солдатів чи офіцерів середньої ланки, там намагалися відобразити важку долю людини на війні. Наразі ж ми маємо купу кіно- і відеомотлоху, в якому росіяни виправдовують дії НКВД і «Смершу» — фактично репресивного апарату на війні, якого безпосередні дії на передових позиціях абсолютно не стосувалися.
Нам потрібно відходити від цих міфів. Ті, хто народилися, виросли, отримали освіту ще в радянському союзі, можуть підсвідомо їх підтримувати. Але сьогодні ми знаємо — Друга світова війна розпочалася завдяки симбіозу дуже схожих між собою нацистської та радянської ідеологій. Деяка різниця в трактуваннях не скасовує того, що серед основних ідей що ті, що інші ставили винищення цілих народів чи соціальних груп.
Для нас важливо зробити правильні оцінки внеску українського народу в розгромі нацизму, критично та логічно розібрати всю риторику московії, яка використовує наративи нацистів для виправдання агресії проти України.
Згадаймо, що за декілька місяців до широкомасштабного вторгнення в Україну російська пропаганда почала активно тиражувати спотворені посили стосовно півдня України, загалом нашої країни — це і путінська стаття, і заяви медведєва тощо. Тези примусово розповсюджували в зс рф, і вже тоді було зрозуміло, що вони готують масштабну агресію проти нас. А з огляду на те, як вони демонізують нас ще з 2014 року, намагаючись відмовити українцям у причетності до цивілізованого людства — усе це робиться для того, щоб їхнім солдатам було легше знищувати українців загалом. Це ми бачимо й на деокупованих територіях, і на поки що загарбаних росіянами землях України.
— З огляду на це, наскільки історично виправданим буде сьогодні ототожнення гітлерівського та путінського режимів?
— Паралелі можна простежувати в риториці вождів. Гітлер зневажав неарійське населення, путінська росія на чолі зі своїм вождем взагалі заперечує існування українців — вони вважають, що ми зіпсовані руські, на яких повпливала західна культура й Америка. І для цього росіяни під гаслами путіна про «демілітаризацію» і «денацифікацію» взялись нищити всю нашу спільноту.
— Окрім збройного спротиву, що ще ми можемо протиставити нашестю росіян на нашу землю?
— Ми постійно ведемо активну роботу з розвінчування міфів радянського союзу — і про голокост, про УПА, про репресії і трагічну долю кримських татар. Думаю, якби ми свого часу ще активніше поширювали цю інформацію, нині б жили в іншій реальності. Наша ціль — це спільне формування політики національної пам’яті, руйнування антиісторичних наративів російської пропаганди, виявлення та свідома відмова від рашистських маркерів імперської окупації, розставлених в Україні у вигляді пам’ятників, топонімічних назв чи нав’язаних традицій.
Фото автора
