На превеликий жаль, у фокус ворожих атак потрапили об’єкти національної енергосистеми. Про те, як мінімізувати шкоду від ворожого терору, розповідає кандидат технічних наук, військовослужбовець…
Шановні гості, шановні друзі!
Вдячний за можливість взяти участь у цій дискусії.
Я також вдячний за те, що Chatham House, один із найвпливовіших аналітичних центрів Європи, ще у 2015 році створив спеціальну програму для незалежних і глибоких досліджень українського контексту. Ці дослідження допомагають знаходити відповіді на найбільш актуальні запитання. І саме такі запитання я хотів би поставити вам сьогодні. Я знаю, ви будете ставити запитання мені, буде діалог.
Але я впевнений, що кожен і кожна з вас добре розуміють, якого рівня проблеми принесло російське вторгнення в Україну. Це найпріоритетніше сьогодні питання для нас і, впевнений, для всього світу. Принесло не тільки нашим людям, а й усім на континенті й усім у світі. Я в цьому абсолютно переконаний.
Це повномасштабне вторгнення – із тих, які Європа бачила лише в найгірші часи ХХ століття. Я хотів би коротко окреслити деякі виклики.
Перший – це надзвичайна жорстокість військ Російської Федерації та їхніх людей, які сюди прийшли, і надзвичайна зневага російської держави до всіх міжнародних конвенцій, до всієї системи міжнародного права, до прав людини – для мене це найголовніше, до непорушності кордонів, цілісності держав у Європі.
Чому Росія все це робить? Бо там думають: якщо для них і може настати відповідальність за такі злочини, злочинні дії, то хіба що через десятиліття. Вони просто не вірять, що міжнародна спільнота здатна притягти до відповідальності за воєнні злочини тих, хто прикривається силою ядерної держави.
Другий виклик – це, власне, ядерний шантаж. Вперше за багато десятиліть. Абсолютно відвертий.
Російські державні пропагандисти на їхніх медійних ресурсах вираховують, скільки часу потрібно, щоб ядерні ракети вдарили по столицях Європи. Говорять про це публічно, відкрито. Розповідають, як підірвати ядерні заряди в океані, щоб радіоактивною хвилею змило все на Британських островах. Готують інфографіки. Тобто серйозно до цього ставляться. Хизуються, що Росія може перетворити будь-яку державу на «ядерний попіл». Причому «ядерний попіл» – це їхня цитата, яку вони повторюють як мантру.
Чому це відбувається? Це відчуття безкарності. Вони звикли, що бізнес as usual завжди повертався у відносини всіх держав із Росією. І навіть зараз у Європі є політики, які не соромляться зв’язків з російською державою після всього, що армія Росії наробила в Україні.
Третій виклик – світ перебуває за кілька кроків від політичного хаосу в десятках держав, який може стати наслідком продовольчої та інфляційної криз. Шантажуючи Європу задля запуску газопроводу «Північний потік – 2» торік, Росія спровокувала цінову кризу у Європі. Газпром свідомо не давав на ринок потрібний обсяг газу, щоб покрити дефіцит, і як наслідок всього цього – ціни на газ у Європі досягли максимумів, причому історичних. Це вдарило по всіх європейцях без винятку.
Зараз – як елемент повномасштабної війни проти України – Росія блокує наші порти, які вона захопила.
До чого це призводить? Глобальний ринок залишається без достатніх поставок деяких ключових видів продукції з України. Це те, що в нас є, що становить пріоритет для світу: зерно, соняшникова олія, кукурудза, інші аграрні товари.
Які наслідки ми бачимо? Впевнений, ми всього не бачимо, тому що тут мало аналітики. Думаю, ми все це ще побачимо. У деяких країнах – дефіцит соняшникової олії. В інших країнах гальмують ланцюжки агровиробництва, яке пов’язане з нашими поставками. Ще в інших – очікується дефіцит базових продуктів харчування.
Все це разом створює тиск на ціни. На півночі Африки, на Близькому Сході, в країнах Азії. А далі це зачепить інші регіони світу. І постраждають найбідніші. Хто страждає завжди? Найбідніші. Постраждає й середній клас. Очевидно, що політичні наслідки цього можуть бути небезпечними.
Шановні присутні!
Війна Росії проти нашої держави багатьом на початку здавалася лише двосторонньою подією, а хтось навіть посміхався, хтось казав, що це просто конфлікт, Росія каже, що це «військова операція»… Зараз ми всі оцінюємо по-іншому, більш серйозно.
Але сьогодні вже 72-й день повномасштабної війни, і ми поки не бачимо її закінчення. Не бачимо й не відчуваємо бажання російської сторони. Як не бачимо й вичерпних відповідей на всі створені Росією загрози.
Що ми пропонуємо?
Не було жодного дня з 24 лютого, щоб я й уся наша команда не проводили переговори для отримання необхідної зброї, для погодження необхідних санкцій проти Росії, для організації необхідної співпраці, щоб фіксувати й розслідувати воєнні злочини.
Не було жодного дня від початку жорстокої блокади Маріуполя російською армією (це один з прикладів), щоб ми не намагалися знайти дипломатичне рішення для порятунку людей та організації гуманітарних коридорів.
Ми контактуємо з усіма, хто може надати Україні фінансову підтримку. Ми вже почали готувати масштабний План відновлення для України, оскільки не сумніваємося в тому, що нам все ж таки вдасться відстояти нашу незалежність. І ми віримо в цю міцність світу, в нашу міцність. Це не віра в якесь диво. Здоровий глузд каже, що реагування світу на такі дії агресора, які дозволяє собі зараз Росія, має бути миттєвим.
А як насправді? Протягом місяців ми говоримо про одні й й ті самі речі. Наприклад, про нафтове ембарго проти Росії, про блокування всього банківського сектору держави-терориста. Протягом місяців боремося за достатнє постачання зброї. І я вдячний тим державам, які допомагають нам із перших днів постійно, щоденно. Бо вони правильно оцінили загрозу. Але, на жаль, не всі держави так оцінили. Навіть зараз не всі так оцінюють.
Більшість спровокованих Росією викликів і загроз так і не отримали вичерпних відповідей. Ось що головне. Отже, потрібні нові інструменти, потрібно шукати їх постійно. Нова рішучість. Те, що може зупинити не тільки Росію, а й будь-якого потенційного агресора.
Україна пропонує створити саме такий інструмент. Ми називаємо його U24. United24. Оновлюючи глобальну систему безпеки, маємо створити можливості, щоб превентивно або принаймні за 24 години зупинити будь-яку агресію. Або за 24 години надати таку допомогу жертві агресії, яка відновить мир. Або, якщо йдеться не про війну, а про стихійне лихо чи будь-який соціальний виклик, за 24 години світова спільнота має надати країні чи окремому регіону всю необхідну допомогу для порятунку людей.
Завдяки такій глобальній системі реагування ми зможемо гарантувати, що ніколи знову мільйони людей не опиняться під загрозою фізичного знищення або загрозою депортації, голоду. Тому ось конкретні питання, на які треба знаходити відповіді і політикам, і експертам, і суспільству.
І питання, які я хочу поставити вам зараз. Що конкретно можна зробити, щоб відповідальність за воєнні злочини була невідворотною й наставала не через десятиліття, а швидше – як у звичайних кримінальних процесах?
Які конкретно санкції проти Росії можуть переконати і насамперед РФ, і всіх інших потенційних агресорів світу, що міжнародне право потрібно поважати?
Які конкретно глобальні рішення потрібні, щоб тримати під надійним контролем зброю масового ураження, яка є у світі, і не допускати її застосування й відповідного шантажу? Навіть розмов про це. І які санкції мають наставати за ядерний шантаж чи шантаж хімічною зброєю?
І що переконає політиків світу, що ці питання – нагальні й практичні, а не просто для дискусії?
Я сподіваюся, ви запропонуєте ваші думки, відповіді на ці запитання. Це ваш досвід. Бо відповіді об’єктивно потрібні нам усім, потрібні світові, кожній людині, яка нас дивиться зараз, буде дивитися і яка щодня сама себе запитує.
І я впевнений, що вагомою частиною ваших відповідей може стати запропонований нами інструмент U24. Це як варіант. Ми про це говоримо – про нашу ініціативу. Тому що я вважаю: велика кількість ініціатив свідчить про те, що більше людей розуміють про глобальність цих викликів, глобальність відповідей.
Я дуже вам дякую за увагу!
Слава Україні!
