«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
Генеральний задум так званої спеціальної операції проти України на практиці виявився недосяжним для її реалізації. Вже ні у кого немає сумнівів у тому, що плани Москви на блискавичне захоплення столиці України та зміну вищого керівництва країни провалилися упродовж першого ж тижня, коли колони окупантів зупинилися на підступах до Києва й почали зазнавати величезних втрат.
Внаслідок недооцінки справжньої ситуації в Україні та розкрадання грошей, виділених на створення в Україні так званої п’ятої колони, вторгнення було вкрай погано підготовлене на всіх рівнях. Сподівання на підтримку місцевого населення (за аналогією окупації східних областей України у 2014 році), виявилися марними. Ба більше — місцеве населення почало чинити активний супротив окупації. Цивільні живим щитом блокують шляхи, проводять акції непокори, збирають та передають українським військовим інформацію про пересування ворога — тобто діють діаметрально протилежно від того, на що розраховували путінські генерали. До того ж проблеми з логістикою та втрати орієнтації на місцевості під час першого етапу широкомасштабного вторгнення призвели до великої кількості втрат цілком боєздатної техніки, яка вже воює у лавах Збройних Сил України. Не допоміг навіть лукашенко, якій надав згоду використовувати територію білорусі як плацдарм для окупаційного угруповання російських військ. Від безсилля щось змінити та намагання примусити Київ до швидкої капітуляції на його умовах путін віддав наказ розпочати на тимчасово захоплених територіях кровавий терор.
Як наслідок, замість анонсованого на початок березня захоплення Києва та глобального тріумфу «темного імператора» в кремлі зараз безуспішно опрацьовується питання, як відмитися від побачених усім світом жахливих кадрів катування й знищення цивільних у Бучі та інших містах і селищах передмістя української столиці. Не додають позитиву й щоденні обстріли Харкова та інших населених пунктів України. Окремий пункт це попелище колишнього півмільйонного міста Маріуполя, над яким підняли ганчірку «перемоги» та готують парад. Героїчна епопея із «майже захопленою» «Азовсталлю» тягне на битву за Сталінград, але може стати переломним моментом у перебігу подій не на користь окупантів. Те, що російські варвари зробили зі «звільненим» повністю Маріуполем, увійде до анналів найбільших військових злочинів світової історії без права на найменше виправдання.
Серія невдач, що переслідує путінських посіпак, перекреслює міф про «другу армію світу». Незручних для російських пропагандистів питань після виведення з великими втратами військ з трьох областей України, втрати крейсера «Москва» та геноциду у Маріуполі — сотні, а замовчувати їх з кожним днем все складніше. На цьому тлі окремим пунктом необхідно виділити «тікток- війська кадирова».
Реальний хід «спецоперації» в Україні створив ситуацію, в якій поведінка «піхотинця путіна» стала завдавати потужних ударів по іміджу «вождя». Кадиров всіляко намагався принизити українських військових і навпаки роздмухував міф про всесилля кадирівців. Складалося враження, що, окрім чеченців, у путіна більше немає боєздатних солдатів. Своєю словесною діареєю Кадиров завдав армії окупантів величезної шкоди. Його нескінченний потік фейкових анонсів про «визволення» Києва, Маріуполя, Рубіжного перекреслив плани військового командування та призвів до масових втрат й дискредитації росармії. Фейком виявились і самі кадирівці. Своїми недолугими постановочними фото та відео вони лише заважали решті окупантів воювати. Лють у російських регіонах викликала й статистика офіційних втрат «рамзанівських героїв». Виходить, що вони взагалі практично не воюють, а просто займаються «тікток-туризмом». Якось кінцем пахне, дон.
Повний крах бліцкригу та визнання безсилля армії чудово ілюструють пояснення «печальной лошади» Лаврова. У його останній заяві росія не вимагає від Президента України Володимира Зеленського здатися, а переконує «наказати зупинити опір». Чого тільки вартують слова про небажання підганяти дії військових під якусь дату, включаючи День перемоги. Для російських патріотів це звучить як зрада, особливо це стосується питання необхідності визнати, що загибель майже 25 000 військових, зокрема практично всієї еліти спецназу без захоплення Києва — переможний результат!
На цьому тлі особисто путін постає як зрадник «пам’яті дідів, що воювали та взяли Берлін». Він не виправдав надії, адже обіцяна блискавична перемога «руського міра» та знищення «київської хунти» перетворилася на жалюгідне намагання створення чергової, «херсонської» народної республіки. Для порятунку іміджу лідера «світової держави» стали потрібні якісь потужні антикризові рішення.
На цьому тлі стало доречним активувати «придністровську консерву». Ще на етапі планування вторгнення в Україну путін обрав своєю другою мішенню сусідню Молдову, яка після програшу на президентських виборах проросійського Додона розпочала активне зближення з ЄС та НАТО. Наприкінці квітня російський генерал Рустам Міннікаєв розповів про плани кремля: захопити всю південну частину України для отримання сухопутного виходу до придністровського апендикса, де «утискають російськомовних». Після цієї заяви відбулося кілька терактів та активізувалися ватажки «Придністров’я». Слід зауважити, що внаслідок важких боїв росіяни вже не мають якісного ресурсу для штурму Миколаєва та Одеси. Їхня армія деморалізована, а проведення примусової мобілізації на тимчасово окупованій території України ще більше шкодить її бойовому потенціалу. Оборону ЗСУ окупантам зламати не вдалося, а на окремих напрямках росіяни навіть поступово втрачають захоплені території. Тому 9 травня путін, як і у випадку з Маріуполем, може оголосити, що Донбас майже «звільнений» й зусилля необхідно направити на «порятунок Придністров’я». Є ймовірність, що рф за сценарієм «самопроголошених ЛНДР» вирішить визнати незалежність «Придністров’я», чим фактично оголосить війну Молдові. У хід пустять політсилу Додона, агентурну мережу ФСБ у Гагаузії та диверсійні групи з Придністровського регіону Молдови для нейтралізації молдавського керівництва в умовах масштабної дестабілізації республіки. Щоб утримати путінський режим від падіння та не бути похованими під його уламками російські спецслужби будуть робити усе можливе та неможливе.
Такий далеко не повний список ключових аспектів, що пояснюють крах російського вторгнення, під час якого путінське командування виявило себе абсолютно бездарним та недолугим з погляду військової стратегії. Тим часом попереду маячать червнева зачистка «вертикалі» і великі оргвисновки з урахуванням підбиття підсумків «спецоперації». Це підтверджується й низкою «випадкових» пожеж на оборонних підприємствах. Запрацює гільйотина, яка відсікатиме голови недбалих виконавців волі вождя. Але останньою краплею усе ж таки стане повний демонтаж путінського режиму та зникнення росії, яка вже давно перетворилася на в’язницю для народів, що свого часу попали під її вплив!
