Спрощений алгоритм дозволяє поновитися до війська без судової тяганини. Це стало вирішальним аргументом для багатьох бійців. Історію одного із них фахівці групи комплектування 1-ї Президентської…
З початку широкомасштабного вторгнення військ російської федерації на територію України з метою її окупації всі оборонні сили нашої держави були приведені у повну бойову готовність. Негайно став до захисту рідної землі й особовий склад 4-ї бригади оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука Національної гвардії України. Ще напередодні рашистської навали частина бійців вирушила на оборону східних рубежів, на Луганщину. Решта перебувала у пункті постійної дислокації, в рідному Гостомелі, де вже у перші дні війни «братський народ» учинив такі лиха, які й у страшному сні не могли наснитися.
39-річний підполковник Богдан Лещишин очолював службу охорони праці з’єднання. Але попри штабну посаду, офіцером він був аж ніяк не «паркетним». Богдан Григорович змалку мріяв стати військовим, як його хрещений батько. Коли постало питання вибору навчального закладу, вступив до Військового інституту внутрішніх військ МВС України (нині — Національна академія Національної гвардії України), 2005 року закінчивши навчання за спеціальністю «Автомобілі та автомобільне господарство». Першим місцем служби молодого офіцера став дислокований у Дніпрі 1-й полк охорони особливо важливих державних об’єктів. 2010 року військовослужбовця було переведено до Навчального центру ВВ, що в місті Золочів, зовсім неподалік його рідного села Дусанів Перемишлянського району Львівщини. Тут пройшли, напевно, найщасливіші його роки — складалося і з кар’єрою, і з особистим життям. 2013 року гвардієць одружився, а за три роки народилася довгоочікувана донечка Марта.
Але щастя молодої родини, як і мільйонів українців, зруйнувала агресія російської федерації, що анексувала Крим, сприяла створенню квазіреспублік на Донбасі й на довгі роки позбавила нас мирного існування. Богдан Григорович вирушив на передову вже у травні 2014 року. Побував у самісінькому пеклі неоголошеної війни, повернувся додому живим-здоровим, а наприкінці року його дружина Марія знову молилася, чекаючи на свого захисника. Навіть знаючи, що Богдан — досвідчений офіцер, чудовий професіонал, котрий знає, як діяти в будь-якій екстремальній ситуації, жінка, звісно ж, переживала. Але ж і гордилася — надто, коли у листопаді 2018-го, вдало пройшовши складний відбір, Богдан Лещишин був зарахований до списків особового складу 4-ї бригади оперативного призначення НГУ. Щойно дізнавшись про формування з’єднання, що мало неофіційну назву «Бригада майбутнього», Богдан Григорович прагнув стати до його лав, тож уся родина була рада, що мрія чоловіка і батька здійснилася. Лещишини переїхали до Гостомеля — мальовничого і затишного містечка на Київщині. Ніхто й уявити не міг, що колись війна добереться й сюди…
Коли о 5.00 24 лютого 2022 року путінські окупаційні війська піддали Гостомель ракетно-бомбовим ударам і почали висадку повітряного десанту у міжнародному вантажному аеропорту «Антонов», особовий склад бригади, що лишився на її базі, зокрема й підполковник Лещишин, мужньо відбивав атаки ворога.
Окупанти кинули на київський напрямок величезні резерви живої сили, озброєння та техніки. Ціною надзвичайних зусиль, відваги і мужності наших захисників столицю вдалося відстояти.
12 березня Богдан Лещишин очолив бронегрупу бригади, яка мала діяти спільно з підрозділами окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців ЗСУ, що висувалися у напрямку населеного пункту Гути-Межигірської Вишгородського району. Отримали звичне для фронтового часу бойове завдання — з’єднатися, закріпитися на вказаному рубежі, розгорнути взводні опорні пункти та не пропускати ворога далі.
Під час руху колони противник здійснив спробу прориву лінії оборони шляхом масованого артилерійського обстрілу із залученням трьох танків, п’яти бойових машин піхоти та близько роти живої сили. Підполковник Лещишин вирішив ввести ворога в оману. Змінивши маршрут руху, він визначив своїм підлеглим зручні вогневі позиції, аби забезпечити прикриття основних колон 72-ї бригади і дати збройну відсіч противнику. Вже у перші хвилини бою було знищено три російські БМП та близько взводу піхоти. Визначивши місцеперебування гвардійців, окупанти відкрили вогонь у відповідь. Підполковник Лещишин дістав осколкове поранення стегна, але відмовився від евакуації та продовжував командувати підрозділом.
В умовах складної бойової обстановки, попри біль і крововтрату, командир зміг визначити та проаналізувати напрямок руху основних сил противника та окреслити безпечні шляхи відходу підрозділам ЗСУ. У цей час ворожий снаряд поцілив по позиціях гвардійців, Богдан Григорович дістав акубаротравму, проте й надалі продовжив керувати своїм загоном та корегувати вогонь підлеглих. Відчайдушний спротив жменьки сміливців неабияк розлютив рашистів — незабаром позиції гостомельських гвардійців накрили залпи ворожих «Градів». Підполковник Лещишин зазнав нових поранень, але з останніх сил намагався втримати свідомість, визначити координати розміщення сил та засобів ворога та передати їх старшому начальникові для ураження вогнем суміжних підрозділів артилерії. На жаль, його поранення були надто тяжкими. Офіцер загинув на полі бою як справжній герой.
24 березня 2022 року підполковника Богдана Лещишина з військовими почестями провели в останню путь у його рідному селі.
Невтішними залишилась мати, яка надзвичайно важко переживає втрату сина, а також кохана дружина та донечка, якій у червні цього року має виповнитися шість років. На жаль, батько вже не зможе пригорнути і привітати свою дитину, та сказати, як сильно він її любить…
— Дякую Богу за щасливе життя з Богданом, він став для мене і коханим, і татом, і другом, і всім… — говорить Марія Лещишин.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу, Указом Президента України № 275/2022 від 25 квітня 2022 року підполковнику Лещишину Богдану Григоровичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
Вічна слава Героям!
Тетяна Дробишева, для АрміяInform
