На превеликий жаль, у фокус ворожих атак потрапили об’єкти національної енергосистеми. Про те, як мінімізувати шкоду від ворожого терору, розповідає кандидат технічних наук, військовослужбовець…
У Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі у Києві 4 травня відбулося прощання із загиблим молодшим сержантом Збройних Сил України Русланом Боровиком, позивний «Багдад».
В останній путь героя провели найближчі йому люди: мати, дружина разом з дітьми, побратими, друзі, а також ті, хто був із ним знайомий.
Прізвисько «Багдад» причепилося до Руслана Боровика у 90-му десантному батальйоні ще у 2014 році, неначе реп’ях — хоча зовнішність у чоловіка була відверто слов’янською. І Руслан, не мудруючи, взяв його собі за позивний. Бо у 2004-2005 роках він за контрактом воював у складі українського миротворчого контингенту в Іраку. Так що підстава для такого бойового імені мала законне місце.
…У новому підрозділі не одразу стало відомо, що Руслан брав участь у першому бою українських підрозділів 6 квітня 2004 року в місті Ель-Кут, хоча про ту баталію в коаліційних військах ходили легенди. Оскільки його механізована рота цілу добу тримала кругову оборону під шквальним вогнем противника, що атакував, допоки не підійшла підмога. Рота розірвала оточення та продовжила бій пліч-о-пліч із польськими та американськими військовими.
Попередній реальний бойовий досвід дуже швидко зробив солдата авторитетною особою в роті вогневої підтримки дев’яностого окремого батальйону ще до боїв за Донецьке летовище. «Багдад», за відгуками бойових побратимів, умів усе: вражати рухомі й нерухомі цілі на різних, зокрема граничних, дистанціях, маскуватись, самостійно визначати першочергові цілі, користуватись усіма денними й нічними приладами спостереження та прицілювання, орієнтуватись на полі бою.
Бойове хрещення Боровик прийняв у далекому квітні 2004 року в місті Ель-Кут. Його механізована рота цілу добу тримала кругову оборону під шквальним вогнем противника, що атакував, допоки не підійшла підмога й рота не розірвала оточення.
Трохи пізніше він став у підрозділі справжньою зіркою. В першу ротацію на захист Донецького аеропорту він дістав репутацію непосидька, бо в зону уваги хлопця потрапляли всі небезпечні напрямки. Він був скрізь: підміняв ротних кулеметників, брав участь у вилазках, вираховував ворожих снайперів і гранатометників, заміновував позиції й полював на ворожі диверсійні групи.
Ще «Багдада» в роті цінували за хоробрість і солдатський універсалізм. Руслан чудово володів всією стрілецькою зброєю, міг замінити будь-кого з ротних спеціалістів. Це він, наприклад, придумав, як застосувати відбиту в бойовиків протитанкову рушницю — вона в його руках стала потужним засобом далекобійної протиснайперської боротьби. Кулі ПТР на відстанях до семисот метрів прошивали наскрізь товстезні стіни будівель та розбивали хитрі гнізда, де раніше ворожі снайпери почувалися в безпеці.
І саме «Багдад» придумав спосіб «висвітлення» ворожих позицій. Вогнем із гранатомета він руйнував стіни будов так, щоб з різних точок огляду бійці підрозділу могли вирахувати супротивника за всяких умов, без шансу для нього на замаскований підхід.
Пробиваючись у складі групи для деблокади оточених у вежі керування польотами Донецького летовища побратимів, «Багдад» дістав важку контузію й кульове поранення в ногу. Утім, після реабілітації він повернувся в рідний батальйон уже як командир відділення.
А одним з головних коників Руслана був гранатомет. У бою на сам постріл іде секунда — півтори. Однак готується він, буває, годинами: треба виявити найбільш небезпечну ціль, визначити позицію та точку, з якої плануєш стріляти, розвідати розташування інших вогневих точок, з яких він поведе вогонь тобі у відповідь та намітити шляхи відходу.
Одного дня, пробиваючись у складі групи для деблокади оточених у вежі керування польотами летовища побратимів, «Багдад» дістав важку контузію й кульове поранення в ногу. Утім, після реабілітації він повернувся в рідний батальйон уже як командир відділення та продовжив воювати в районі того ж таки Донецького аеропорту до останнього дня його захисту.
Ще одним коником Руслана на війні і в ДАПі була фотографія. «Багдад» під ворожим вогнем, просто під час боїв примудрявся фотографувати товаришів за бойовою роботою професійним апаратом, знімав хлопців на марші й на перепочинку. В його архіві близько 800 фронтових знімків, які, зі слів його пораненого товариша, кулеметника «Дім-Дімича», у Руслана побратими-«кіборги» випрошували роками, навіть із чужих підрозділів…
Після демобілізації Руслан Боровик на деякий час повернувся до цивільного життя, але війна його знову наздогнала — вже під час широкомасштабної навали кремлівських орків на нашу землю. Він повернувся у стрій, а в лютій битві із загарбниками наприкінці квітня цього року його не стало. Залишилася вдовою кохана дружина Руслана, осиротіли дві донечки…
Поховали героя на Берковецькому кладовищі поруч із побратимами з 90-го окремого аеромобільного батальйону.
Вічна йому слава — бо Герої не вмирають!
