Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Дмитро Кабаков народився і виріс у Сімферополі. Він ніколи не збирався бути військовим, але у 57 років уклав контракт зі Збройними Силами України та став гранатометником 80-ї десантно-штурмової бригади. У своєму віці він був у прекрасній формі й на заняттях з фізичної підготовки залишав далеко позаду багатьох молодших за нього десантників. Наприклад, підтягувався на поперечині 15 разів.
– Це було у 2020 році. Мій чоловік Дмитро і син Олексій почали службу в бригаді. Вони вирішили, що не будуть стояти осторонь, коли тисячі українців боронять свою рідну землю від окупантів. У 2019 році ми переїхали у Львів із Криму, – розповідає дружина Дмитра пані Ірина. – Ми не змогли змиритися з окупацією півострова. Не змогли жити у невільному суспільстві, де нема свободи, де тебе можуть покарати за власну думку і зневажають за те, що ти не зрікся своєї країни – України. Ми народилися і виросли в Криму, тут у нас було все. В Сімферополі ми мали свій малий бізнес. У 2013 році відкрили спортивний зал. В його розвиток вкладали багато сил і коштів. Однак після окупації вирішили продати все майно і переїхати на материкову Україну. Це зайняло більше часу, ніж ми очікували, та все одно ми це зробили.
Родина Кабакових могла обирати, де саме розпочинати життя з чистого листа.
– Ми вирішили, що це буде саме Львів, бо були закохані в це місто, – каже пані Ірина. – Ми з чоловіком спортсмени, кандидати в майстри спорту з пауерліфтингу. Цей силовий вид спорту передбачає виконання трьох вправ: присідання зі штангою на плечах, жим штанги лежачи на горизонтальній лаві й тяга штанги. Нам часто доводилося бувати в різних містах України на змаганнях. Син також багато подорожував країною по роботі. І саме Львів нас полонив. Придбали житло. Після цього чоловік і син вступили на військову службу у Збройні Сили України. Ми доволі швидко опанували українську мову, хоча до того часу не розмовляли нею.
Дмитро Кабаков після підготовки у навчальному центрі став гранатометником. Служба в окремій десантно-штурмовій бригаді – важка. Однак, попри складнощі та вік, він був гарним десантником: виконував стрибки з парашутом, наполегливо опановував зброю та озброєння.
– Наприкінці 2020 року він зі своїм підрозділом вирушив на схід України для участі в операції Об’єднаних сил, – розповідає пані Ірина. – Після успішного виконання завдань Дмитро повернувся до Львова. Під час відпустки встиг зробити ремонт у нашій квартирі. Мій чоловік мав золоті руки. Далі – знову служба і відрядження. Разом із бригадою Дмитро брав участь у багатьох навчаннях і тренуваннях. У лютому 2022 року його підрозділ перебував в Овруцькому районі на Житомирщині. 24 лютого о 3.55 Дмитро написав мені «Я тебе люблю». О 8.15 ранку він зателефонував і сказав, що починаються бої, запитав, як ми у Львові. Ми домовилися, що Дмитро буде сам виходити на зв’язок. Ввечері він написав «Якщо мене не буде на зв’язку – не хвилюйся». Я написала чоловікові 25 лютого з надією, що він увімкне телефон, прочитає моє повідомлення і відгукнеться. Потім мені повідомили, що мій чоловік загинув.
У бригаді кажуть, що підрозділ, в якому воював Дмитро Кабаков, виконав завдання – зупинив стрімкий рух колони російських загарбників, змусив їх втратити ініціативу та завадив подальшому просуванню вглиб нашої країни. Десантник пожертвував заради цього найціннішим – своїм життям.
Сержант Дмитро Кабаков загинув, як герой, захищаючи рідну землю. Указом Президента України за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі його нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
