Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
Минуло вже 8 років із дня трагедії в Одесі, проте наслідки тих подій ми відчуваємо на собі й по сьогодні. При цьому ці наслідки у розрізі цивілізованого світу і «руського миру» найчастіше видаються абсолютно протилежними.
Нагадаємо, 2 травня 2014 року в результаті спровокованих проросійськими озброєними найманцями сутичок із прибічниками європейського курсу незалежної України, а також внаслідок пожежі в Будинку профспілок загинули 48 людей, ще 250 постраждали. Той день поділив історію Одеси на «до» і «після», адже для такого мультинаціонального, мультикультурного, мультиідейного міста важко було навіть уявити, що протистояння представників різних ідеологій може призвести до трагедії з людськими жертвами. Проте, з огляду на деструктивну, сепаратистську позицію промосковських агентів, ситуація в місті та регіоні могла б скластися й значно гірше. Ситуація з Донецькою та Луганською областями – яскравий тому приклад.
То чому ж події 2 травня в Одесі й сьогодні мають таке важливе значення для нас. По-перше, українці побачили, до чого призводять нібито мирні мітинги та акції проросійських активістів та ще більше згуртувались у своєму прагненні будувати мирну, цивілізовану, незалежну країну. По-друге, українці провели максимально відкрите розслідування тих подій із залученням громадських діячів, вітчизняних та закордонних експертів. І зроблені висновки з тієї трагедії служитимуть нам пересторогою від повторення подібних помилок у майбутньому. Гасло «Ніколи знову», це не лише про Другу світову війну, це і про Одесу 2 травня 2014 року, і про всі злочини та поневіряння, які несе росія нашому народу.
Для росіян Одеська трагедія стала всього лиш черговим атрибутом для розпалювання ненависті й ворожнечі, нагодою продовжити нівелювання у своєму інфополі усього, що можна назвати українським. Як щороку росіяни на 9 травня підіймають на палках своїх (у кращому випадку), а найчастіше чужих, невідомих ветеранів та ходять переможними маршами, так кожного 2 травня роспропаганда підіймає на патиках одеську трагедію і заводить свою улюблену пісню про «можем павтаріть».
Те, що у кожного свідомого українця, у будь-якої людини, здатної на співчуття, викликає сум та скорботу, громадяни рф перетворюють на кривавих ідолів руйнівного культу війни та знищення усього нескрєпного, що їх оточує.
Восьмий рік триває війна, і різниця в наших світоглядах тільки посилюється. Росіяни, які усі ці роки «переживали» за жертв трагедії, спокійно луплять крилатими ракетами по житлових будинках Одеси, вбиваючи дітей, жінок і літніх людей. Вони вбивають українців по усій нашій землі та видають це за подвиг російської зброї. Як і 2014 та усі наступні роки, єдині емоції, які виникають у росіян від повідомлень про жертви в Україні – це прагнення ще більшої крові. Вони навіть з власними втратами не рахуються, ці носії скрєп. І не відступлять, поки не знищать усе навкруги, чи поки не захлинуться власною кров’ю.
Днями Департамент стратегічних розслідувань Нацполіції повідомив:
«За наявною інформацією, спецслужби рф через підконтрольних представників криміналітету мали намір дестабілізувати ситуацію в Одеському регіоні шляхом підбурення до масових безладів, організації масових протестів і заколотів, які могли б призвести до підриву державності та направлені на повалення державного ладу України.
За задумами ворога, вони повинні були впливати та діяти через своїх довірених осіб, що осіли в Одеській області. Фінальною датою реалізації злочинних планів повинна була стати річниця трагічних подій – 2 травня.
Для недопущення розвитку таких подій оперативники та слідчі поліції спільно з ДБР проводять масштабне відпрацювання осіб, які можуть бути причетні до протиправної діяльності. За їхніми результатами вже вилучили значну кількість різної зброї, комуністичної атрибутики, рекламних брошур із комуністичною та іншою забороненою символікою, посібники з інструкціями правил поведінки, заходів конспірації та стеження для проведення діяльності диверсійно-розвідувальних груп. Окрім того, гранати, набої, мобільні телефони, електронні носії інформації».
Як бачимо, історія нічого не вчить росіян. У 1991 році Україна зробила свій вибір, у 2014 році усі українці продемонстрували свою рішучість іти самостійно обраним шляхом. І те, що ми і сьогодні існуємо як країна, як нація, яскраво свідчить, нас не здолати ні війною, ні внутрішніми провокаціями, ні розхитуванням ситуації в окремих регіонах, ні будь-яким іншим способом, більшість з яких росіяни уже випробували і на нас, і на сусідніх країнах.
Ми довго і важко ішли до усвідомлення себе єдиним народом, де кожен відчуває відповідальність за усіх своїх співгромадян. Це був шлях досягнень і трагедій, героїзму і зрадництва, самопожертви і самоусунення. З кожного прожитого нами дня, як і з 2 травня 2014 року, ми зробили вірні висновки, які допомагають нам рухатись вперед, в майбутнє.
У росії ж, з її ідеологією возвеличення минулих перемог, імперської самосвідомості та традицій танців на кістках, залишається тільки один шлях – у минуле. І для багатьох одеситів, саме так, ці шляхи розійшлися 2 травня 2014 року.
