Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
29 квітня стало скорботним для Гайсина на Вінниччині. Всією громадою містяни проводжали в останню путь загиблого на Сході земляка, десантника Романа Федорука. Людину, яка за станом здоров’я не мала взагалі служити у війську, але, аби стати на захист України, пішла на те, щоб зробити кілька операцій… Людину, яка два місяці боронила рідну землю від рашистської орди та загинула у 35 років…
— Коли йому був час іти на строкову, за станом здоров’я Роман був визнаний військово-лікарською комісією обмежено придатним для служби у Збройних Силах України в мирний час, — розповів журналістові АрміяInform брат вдови загиблого, офіцер-десантник майор Юрій Юрчишин. — Утім, війна затягнулася на довгих 8 років, і він уже не міг всидіти вдома, прагнув стати до лав захисників, тож зробив цілу низку операцій, аж поки ВЛК не визнала його придатним і він був призваний…
До війська Роман потрапив на початку лютого цього року. У навчальному центрі десантно-штурмових військ здобував військово-облікову спеціальність, хотів служити в одній військовій частині зі шваґром. Але — вторгнення, прискорений випуск і — розподіл до 95-ї бригади.
За два дні після «навчалки» гранатометник Роман Федорук уже брав участь у боях в районі Горлівки. За місяць у складі підрозділу вже обороняв позицію на Ізюмському напрямку. Тут і загинув внаслідок ракетного удару ординців від осколкових поранень, несумісних із життям.
— Востаннє ми з Романом спілкувалися телефоном, вітаючи один одного з Великоднем, — підсумував свою скорботну розповідь офіцер. — Наступного дня дізналися про його загибель. Думали, що загинув 25 квітня, але сьогодні, у день поховання, я побачив довідку, у якій зазначена дата загибелі: 24 квітня — той самий день, день найбільшого християнського свята…
У Романа залишилися дружина та 15-річна донька.
Його проводжали в останню путь як справжнього Героя — труну несли через центральну алею міського парку та центральну площу Гайсина. Місцеві мешканці традиційно стали навколішки, тримаючи державні стяги та живі квіти.
Поховали солдата-десантника з військовими почестями на міському кладовищі Гайсина.
