Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
26 квітня 1986 року… Чорнобильська АЕС. 1 год. 23 хв. 47 сек…
З інтервалом у дві секунди на 4-му енергоблоці лунають два вибухи. В повітря «вириваються» ізотопи, зокрема, йод-131, плутоній-239, цезій-137 та інші. Їхня сумарна радіоактивність становить 50 мільйонів кюрі: в 30-40 разів більше, ніж при вибуху хіросімської бомби!… Виникає пожежа у центральній залі, боротьба з якою триватиме аж до 10 травня! І весь цей час реактор викидатиме в атмосферу величезні дози опромінення…
Місто Прип’ять. До станції подати рукою. І повітря над ним, як напише згодом покійний нині Іван Драч, «дзвенить від радіації». Але прип’ятчанам поки що нічого про це невідомо і вони безпечно прогулюються вулицями міста. Разом із дітьми. І не підозрюють, що саме в ці перші години після вибуху «хапають» божевільні дози радіації, які багатьох з них зведуть з білого світу…
За наказом Москви правда про жахливі наслідки Чорнобильської катастрофи тривалий час приховувалася
— Уже після обіду 26 квітня з Москви наказали тодішньому керманичу КПУ Володимиру Щербицькому тримати у таємниці масштаби забруднення, — розповідав мені покійний Іван Плющ — на той час голова Київського облвиконкому, який з першими променями сонця прибув на станцію. — Радіаційна хмара накрила не лише Прип’ять, а й всю Україну. Але наближалося «велике свято» — Перше травня. І не відзначити його не можна було.
Колишня голова Верховної Ради Української РСР Валентина Шевченко так згадувала ті тривожні квітневі дні:
— Володимиру Щербицькому доповіли ситуацію без усіляких прикрас і він розумів: демонстрацію потрібно скасувати. Та коли вийшов з цією пропозицією на Михайла Горбачова — Генерального секретаря ЦК КПРС, той був категоричним:
— Не проведеш першотравневої демонстрації — залишишся без партквитка…
Позбутись у ті часи партійного квитка означало позбутися і роботи, різних привілеїв, якими користувалася вища партноменклатура. І демонстрація відбулася: Хрещатиком пройшли десятки тисяч киян і гостей міста, серед яких було чимало малечі. У ці першотравневі дні радіоактивність у повітрі становила від 500 до 1050 мікрорентген на годину, в приміщенні до 100 мікрорентгенів на годину. А Москва тим часом брехала, як могла: на пресконференції, що відбулася у ті дні, повідомлялося: «на кордоні 30-кілометрової зони рівень радіації в момент аварії становив 10-15 мілірентген на годину, 5 травня 2-3 мілірентгени на годину, а 8 травня до 0,15 мілірентгена на годину». Але пересічні громадяни, які давно не вірили офіційним особам своєї держави, не вірили й «чорнобильським побрехенькам»: у довідці управління КДБ Київської області від 3 липня 1986 року констатувалося, що жителі Київщини «з недовірою ставляться до оприлюдненої газетами, радіо і телебаченням заспокійливої інформації».
Люди, отримавши радіаційне опромінення, зверталися по допомогу до лікарів. А ті отримали усну вказівку ставити неправильні діагнози. І вони ставили.
«За даними Шевченківського РВ УКДБ, адміністрація Київської обласної та 25-ї лікарень, посилаючись на вказівку МОЗ СРСР … в історіях хвороби хворих з ознаками „променева хвороба“ вказує діагноз „вегето-судинна дистонія“. На думку головного лікаря обласної лікарні Клименка А.М., подібне формулювання питання може надалі призвести до плутанини при призначенні лікування, діагностики, а також розв’язання питання про інвалідність та встановлення пенсії».
З довідки 6 відділу УКДБ УРС по Києву та Київській області, 11 травня 1986 року.
Скільком тисячам людей поставили неправильні діагнози? Скільки з них, лікуючись від вигаданих хвороб, передчасно пішли з життя? Відповідей на ці запитання ми вже не отримаємо ніколи.
«Ніхто не був готовий до такої аварії…»
Через чорнобильське горнило пройшло близько 600 тисяч громадян колишнього СРСР, Найбільше, звісно, з-поміж українців. Але й від них, безпосередніх учасників ліквідації наслідків найбільшої в історії людства техногенної катастрофи, приховували правду: люди, які рятували людство від атомного диявола, опинилися в ролі сліпих котенят. Зокрема, через морально і й фізично застарілі дозиметри. Хоча сама «поведінка» цих приладів насторожувала «чорнобильців»: в багатьох випадках вони показували занижений рівень радіації…
— На словах все виглядало блискуче, — розповідав мені колишній начальник штабу ЦО УРСР генерал-лейтенант О. Бондарчук. — Насправді ж вистачало негараздів. Наприклад, чимало одиниць техніки, призначеної для ліквідації наслідків аварій на атомних станціях, були несправні. Ми, військові, доповідали про це «наверх», але нас не завжди там «чули». Наприклад, при розгортанні санітарно-обмивальних пунктів із 47 на 2 травня 1986 року придатними виявилися лише 5, на 3-10 травня — ще 7. Персонал СОП не мав жодних індивідуальних засобів захисту і сам піддавався опроміненню.
— Більшість особового складу, залученого в ліквідації наслідків аварії, не мала найелементарніших засобів захисту, — згадував Л. Гольдін, який тоді очолював «чорнобильське» армійське угруповання. — У такій кількості людей не було потреби і вони нічого не робили. Натомість «вхопили» багато радіації…
Такої ж думки був і голова українського КДБ С. Муха, інформуючи свого шефа — голову КДБ СРСР генерала армії В. Чебрикова, «про недоліки у використанні особового складу військових частин, залучених в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС». Зокрема, акцентуючи його увагу на тому факту, що «на початку серпня 1986 року з понад 31 тисячі військовослужбовців, які мали бути залученими до цього процесу, безпосередньо в роботах були залучені лише близько 46 відсотків».
Влада виявилася не готовою до «НП», пов’язаних з ядерною енергетикою: вважалося, що радянські атомні станції є найнадійнішими у світі. Тож ніяких заходів щодо ймовірності виникнення цих «НП» і ліквідації їхніх наслідків практично не вживалося, зокрема, не вистачало обладнання для вимірів радіаційного забруднення продуктів харчування.
«У період після аварії на Чорнобильській АЕС у 231 господарстві 45 районів Київської, Чернігівської, Черкаської, Житомирської, Вінницької та Хмельницької областей скасовано перевищення гранично допустимих норм радіаційного забруднення м’ясо-молочної продукції. Надійність внутрішньовідомчого дозиметричного контролю знижується через нестачу вимірювальних приладів» — це витяг з одного з документів, отриманих вищими партійними органами у ті тривожні дні.
«У господарстві все знадобиться…»
Уже 24 лютого — в день російського вторгнення в Україну — на ЧАЕС з’явилися «визволителі», які перебували там до 31 березня. Весь цей час вони тримали в заручниках персонал ЧАЕС, також військовослужбовців Нацгвардії, які її охороняли. При цьому електростанція не отримувала зовнішнього живлення, необхідного для безпечного зберігання відпрацьованого палива. Також на території Зони відчуження почались лісові пожежі, а окупанти не давали можливості їх загасити.
Перед тим, як залишити ЧАЕС, окупанти склали та підписали «Акт прийому і передачі ЧАЕС». У ньому йшлося про те, що війська нацгвардії Росії начебто «охороняли» ЧАЕС з 24 лютого до 31 березня«. За словами голови Державного агентства України з управління зоною відчуження Євгена Крамаренка, у ті дні на самій ЧАЕС знаходився штаб орків і близько 50 одиниць техніки, а також близько тисячі солдатів. У Чорнобилі ж окупанти облаштували комендатуру у Чорнобилі. За його словами, при відході з окупованої частини Київщини через Чорнобиль пройшло близько 10 тисяч одиниць російської техніки, я могла зазнати радіаційного забруднення, а російські солдати — отримати опромінення. Адже протягом більш як місяця вони спалювали дерева, рили окопи в Рудому лісі — одному з найбільш радіоактивно забруднених місць у світі. На думку співробітників станції, таке «господарювання» є самогубством, оскільки пил, який разом із повітрям вдихали військові, мав спричинити внутрішнє опромінення їхніх тіл.
Такий факт: після підписання так званого акта прийому і передачі станції московити почали мародерити; вкрали чайники, вилки та сервізи. На зауваження одного з працівників, що вони радіаційно небезпечні, відповіли:
— Нічого страшного — горілка вбиває радіацію, а в господарстві все знадобиться…
