У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Леонід на псевдо «Кузнечик» — воїн одного з батальйонів ТрО, що боронить від окупантів Харків. До російсько-української війни він був пересічним громадянином України — мав родину, працював водієм, переживав свої радощі й негаразди і ніколи не замислювався про можливу війну з північним сусідом. Хоча і «мав зуб» на московитів — свого часу його працьовиті заможні предки були «розкуркулені» та піддані репресіям.
17 березня 2014 року під час першої хвилі мобілізації він одним із перших прийшов до військкомату, де отримав направлення до окремої механізованої бригади «Холодний Яр» на посаду водія. Разом із побратимами «відвідав» найгарячіші місця на сході країни — Авдіївку, шахту «Бутівка» тощо. Вже там опанував керування БМП.
— Маю хист до водіння будь-якої техніки, що рухається по землі, — усміхається чоловік.
Бойове хрещення воїна відбулося поблизу населеного пункту Верхня Кринка, що неподалік Іловайська. Леонід розповідає, щойно його підрозділ прибув на позиції, був підданий нещадному обстрілу ворога з мінометів та ворожої артилерії. Тоді ЗМІ «квазі-республік» у кращих традиціях брехливої пропаганди прозвітували, що українських захисників було оточено та знищено, але це зовсім не відповідало дійсності…
— Було багато поранених, багато крові, але й ми не лише показали зуби окупантам, а й вийшли з оточення разом із нашою технікою.
Воїн розповідає, що командир вивів тоді підлеглих бродом через річку, про яку не знав ворог. Керувався офіцер мапою часів Другої світової війни…
1 лютого 2015 року Леонід разом із побратимами брав участь у боях за шахту «Бутівка» — цей район був і залишається важливим як для української сторони, так і для окупантів, адже поблизу розташовані кілька важливих транспортних розв’язок. Того дня українські військові намагалися захопити ділянку вчетверте. І ось вже наприкінці вирішальної битви, коли над шахтою був піднятий український стяг, Леоніда наздогнала ворожа снайперська куля. Поранення прийшлося у верхню частину стегна, було пошкоджено велику кровоносну судину.
— Надати першу допомогу собі я був не в змозі — мабуть, знепритомнів. Коли побратими доставили мене до лікувального закладу, крововтрата була така, що кілька разів зупинялося серце. Це диво, що лікарі врятували мені життя! — пригадує «Кузнечик».
На жаль, наслідки поранення були страшні — ногу прийшлося ампутувати по верхню третину стегна.
Впертості цього українського захисника можна позаздрити. Реабілітація «Кузнечика» тривала 40 днів, а вже на 41-й покалічений, але незламний український воїн здійснив першу поїздку на БМП в новому амплуа — керуючи бойовою машиною за допомогою однієї ноги та милиці.
— Ще коли перебував на лікарняному ліжку, я розмірковував, як мені буде зручно керувати. Милиця стала моєю правою ногою, якою я витискаю педаль газу. Тепер із впевненістю можу сказати, що однієї ноги достатньо, аби впоратися з будь-якою броньованою технікою — і БМП, і танк, і МТЛБ тощо.
… А далі було кілька років мирного життя. За цей час Леонід встиг побудувати власну справу, за можливості допомагав українській армії як волонтер. Але вже за кілька днів після повномасштабного вторгнення росії він «штурмував» місцеві ТЦК та СП з вимогою призвати його.
Для впертого воїна зробили виняток — на даний час «Кузнечик» активно бере участь в обороні Харківського регіону, виконуючи бойові завдання у складі одного з батальйонів ТрО та планує боротися з окупантами до перемоги, а вона — за Україною, впевнений Леонід.
— Наразі я служу на посаді водія. Виконую різні завдання — від евакуації поранених воїнів до перегону ворожої техніки. Якось місцеві трактористи повідомили, що в них у районі стоїть «Гвоздика» та БРМ окупантів, яку ті були змушені покинути через брак пального. Ми взяли із собою мастило, пальне, я швиденько розібрався, як ними керувати, хоча до цього не стикався з такою технікою. Тепер вони служать на користь ЗСУ.
