Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
Після відвідувань кинутих позицій російських окупантів, а також після новин з білорусі про об’єми награбованого стало цікаво дізнатися, що про це з точки зору історії думають фахівці і як вони пояснюють цей феномен в сучасній російській армії, яку колись вважали «другою армією світу».
За коментарем кореспонденти АрміяInform звернулися до Андрія Солонця, завідувача відділу історії бойових дій Національного музею історії України у Другій світовій війні.
— У чому, на вашу думку, криється коріння феномену мародерства російської армії, свідками якого ми стали під час широкомасштабного наступу в Україні?
— Таке явище, як мародерство існувало і, на жаль, існує на цей момент. Якщо згадувати вже про пряму попередницю російської, червону чи радянську армію, ми можемо нагадати вхід у лютому 1918 року армії Муравйова до Києва. Можемо говорити про Другу світову війну, коли червона армія зайшла, зокрема, на територію Німеччини, на території сателітів Німеччини або окупованих нею держав, саме поняття мародерство прикривалося таким пафосним словосполученням, як «взяти трофеї». Тобто «трофеї» бралися залежно від можливостей.
Одні люди могли вивозити ешелонами, інші могли брати те, що їм дозволяла посада. Тобто, загалом, взяття трофеїв у 1945 році було, скажімо так, узаконеним. Рядовий, наприклад, мав право направити додому посилку вагою близько 8 кг. Що міг взяти рядовий? Те, що десь знайшов в якійсь будівлі й так далі. Офіцери мали вже трохи більше можливостей. Вони могли везти ящиками, пересилати додому посилки в ящиках. Вага не обумовлювалася, але обумовлювався розмір.
Зокрема, ми можемо говорити про того ж маршала Жукова. В період, коли у 1948 році він попав у немилість до Сталіна, на його дачі був зроблений обшук і там були знайдені величезні скарби, які були вивезені з Німеччини.
— Але радянський союз також брав в цьому участь на держаному рівні?
— Інше явище — це взяття трофеїв на державному рівні. Тобто, якщо ми говоримо про Другу світову війну, після її закінчення до радянського союзу була вивезена величезна кількість товарів загалом. Вивозилися заводи, вивозилися фабрики, вивозилася автомобільна техніка, виганялась навіть худоба, десь понад 1,5 мільйона голів худоби були вигнані, перевезені до радянського союзу.
Також було підраховано, що для того щоб вивезти все, що було вивезено з Німеччини, потрібно було близько 400 000 залізничних вагонів. Масштаб можна собі уявити.
Як держава-переможниця, радянський союз мав право, скажімо так, на певні репарації з Німеччини. Але. Від отримання офіційних репарацій радянський союз відмовився. Чому? Тому що ці репарації відбувалися під міжнародним контролем. Чітко, зрозуміло, кому, скільки і чого.
Відмовився радянський союз через те, що він хотів брати ці трофеї, скажімо так, мародерити, безконтрольно, тобто без контролю з боку міжнародних організацій і з боку союзників.
І це все тривало, фактично, до 1954 року, коли на території Німеччини, що була окупована радянським союзом, не почала на повну діяти адміністрація Німецької Демократичної Республіки.
— Другу світову і події, що розгортаються зараз в Україні, розділяє 77 років, але ми бачимо, як онуки тих, хто вважав себе переможцями нацизму, самі стали його послідовниками, що відображається в жорстокості та мародерстві. Як це пояснити?
— Якщо говорити про цю війну, що триває в Україні… Важко про щось говорити, але те, що коїться на тимчасово окупованих територіях, це звичайно, страшно. І це говорить насамперед про професіоналізм цієї армії. Тому що, дійсно, якщо армія професіональна, армія високо моральна, армія мотивована, зокрема і коштами, то в цій армії, у цих військовослужбовців, фактично, не залишається часу і бажання на те, щоб мародерити. Вони всім забезпечені, їхня робота воювати, вони воюють, коли не воюють, вони відпочивають. Але те, що ми бачимо, свідчить про низький рівень професіоналізму і аморальність російської армії.
