У ніч на 11 червня вони завдали нових ударів, внаслідок яких було пошкоджено мости на сухопутних в’їздах до півострова. Зокрема,…
Народний Герой України, кулеметник, десантник, бойовий медик. Усе це про одну й ту ж саму людину — 26-річного Романа Юрчука, якого провели в останню путь у рідному селі Бердичівського району Житомирської області…
— Гірко та боляче щось говорити, адже все, що ми скажемо, просто слова, — зітхнув над могилою Героя голова Швайківської сільської територіальної громади Габріел Мкртчян. — Він був найкращим. Народний Герой України — таку нагороду отримує не кожен. Він був, є та завжди буде в наших серцях. Дякую батькам за виховання сина-героя…
Роман народився в селі Райки Бердичівського району, ріс і мешкав у селі Мирославка. Після школи навчався в одному з профтехучилищ Бердичева, здобуваючи мирну професію кухаря. Строкову службу проходив у Національній гвардії в Чернівцях. А потім пішов захищати країну вже в лавах Збройних Сил України. Був кулеметником у 81-й окремій десантно-штурмовій бригаді, воював на Сході. У грудні 2016-го за мужність та героїзм був нагороджений відзнакою «Народний Герой України».
Після закінчення контракту Роман повернувся до мирного життя. У 2020 році створив сім’ю, разом із коханою дружиною виховували доньку.
Під час прощання з Героєм його односельці згадували, що Роман Юрчук був сонячним та життєрадісним. Він вдихав кожну мить на повні груди, випромінював позитив, мріяв, будував плани на майбутнє…
У лютому, коли орда вторглася в Україну з кількох напрямків одразу, Роман був одним із перших, хто повернувся до лав Збройних Сил України. Він став бойовим медиком механізованого взводу Королівської бригади — окремої механізованої бригади імені короля Данила.
Воював, рятував від смерті побратимів. А 15 квітня під час бойового зіткнення в місті Попасна на Луганщині загинув — його від смертельних поранень врятувати вже не зміг ніхто…
Живим коридором, стоячи на колінах під дощем, зустрічали Героя мешканці громади.
— Жахлива війна забирає життя українських героїв, які з перших хвилин нападу ворога стали на захист рідної землі, — зазначила під час мітингу-реквієму староста Мирославського старостинського округу Ірина Мельничук. — Він захищав Україну до останнього подиху. Схиляємо голову та низько вклоняємось батькам Героя — Лесі Василівні та Віктору Петровичу. Йому залишиться назавжди 26. Ніколи не пробачимо! Світла пам’ять воїну…
Прощальні промови виголосили також директор Мирославського ліцею Галина Нагуш, перша вчителька Героя Зінаїда Іщук, друзі та однокласники, яким і досі важко змиритись, непросто зрозуміти та сприйняти біль втрати.
