Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
До війни Олександр Лабунський боровся з вогнем у містечку Сарни на Рівненщині, рятував людей та їхнє майно від пожеж, виховував трьох діток, був вірним товаришем. Та все продовжував марити армією, вона не давала йому спокою.
— Сашко змалечку мріяв бути військовим. Прикладом для нього став дядько, який усе життя служив, — розповідає Микола Лабунський, батько Олександра. — Та якось не склалось із армією. Лиш строкову відслужив у рідному місті. А далі працював у Сарнах у пожежно-рятувальній частині. Професія була йому до душі. Він постійно прагнув розвиватись, їздив на змагання серед пожежників, здобував медалі. Здавалося б, дитяча мрія вже забута… Але ж ні! Навіть форму дядька іноді мрійливо приміряв. І знаєте, вона йому дуже пасувала.
Мабуть, мрія стати військовослужбовцем так і не була б реалізована, якби не війна… Вона змусила Олександра впевнено іти до військкомату і змінити фах пожежника на воїна.
— Ми навіть не робили спроб відмовити сина, — ділиться батько Героя. — По-перше, він — доросла людина, по-друге — із гідним вихованням! Та й ви б бачили його рішучість! Став воїном гірсько-штурмової бригади, все розповідав, які круті хлопці тепер є його побратимами та друзями.
За плечима Героя — не одна фронтова ротація. Об’їздив чимало населених пунктів Донбасу. Побратими дали Олександру позивний «Лом» — взяли з його прізвища, імені та по батькові перші букви.
— Син не ділився подробицями фронтових буднів. Знаю, що довгий час служив у Волновасі, там ремонтував техніку, був водієм. Потім ніс службу у Мангуші. Загалом відряджень та ротацій було чимало, та Сашко ніколи не скаржився. Завжди з гордістю носив форму ЗСУ та казав, що «все добре!»
У січні цього року «Лом» повернувся після чергового відрядження у відпустку. Її провів із трьома дітками — 18-річним Романом, 15-річним Ярославом і 12-річною дочкою Мирославою.
— Намагався приділити максимум уваги дітям, немов відчував, що попереду довга розлука. Вони з дружиною розлучились, та це не заважало Сашку бути хорошим татом, — продовжує батько Героя. — Зараз дітям дуже непросто… Зроблю все, аби замінити їм батька, хоч і розумію, що це неможливо.
Після широкомасштабного вторгнення росії Олександр Лабунський разом із побратимами одразу вирушили на поле бою. Несли службу на Київщині — спочатку під Бучею, потім поблизу Вишгорода. Старший солдат Лабунський виконував обов’язки командира автомобільного відділення реактивної артилерійської батареї.
— За безпосередньої участі Лабунського реактивна батарея бригади виконала більше ніж тридцять бойових завдань, у результаті яких уражені колони, скупчення живої сили й техніки ворога, — коментують побратими воїна. — Знищені десятки одиниць бойової та спеціальної техніки, а також особовий склад батальйонних тактичних груп окупантів.
Зранку 14 березня підрозділ реактивної артилерії, виконуючи бойове завдання, потрапив під ворожий обстріл. «Лом» загинув на полі бою… Йому було 39 років.
— Про те, що сина нагородили званням Героя України, ми дізнались під час церемонії прощання у рідних Сарнах, — додає тато. — Завжди пишатимемось…
Указом Президента України від 19 березня 2022 року № 148/2022 за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Олександру Лабунському присвоєно звання Герой України (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
