Коли українські офіцери вирушали до Місії ООН зі спостереження в Грузії наприкінці 1990-х років, вони навряд чи могли уявити, що…
Шановний пане Голово Асамблеї!
Шановний пане Президенте!
Шановний пане Прем’єр-міністре!
Шановні пані та панове депутати!
Народе Португалії!
Вдячний за можливість звернутися до вас у такий час, найчорніший час для нашої держави.
Вчора в містечку Бородянка неподалік нашої столиці були знайдені ще два поховання мирних людей, убитих російськими окупантами.
В одній із цих могил – тіла двох чоловіків 35 років та 15-річної дівчини. У другій могилі – шестеро людей: чотири чоловіка та дві жінки.
Вони були вбиті, коли російські війська контролювали Бородянку. Тіла були закопані просто посеред території містечка, біля звичайних будинків.
Такі поховання знаходять в усіх громадах зараз, в усіх містах, які ми звільняємо від російських окупантів.
Світ уже запам’ятав назву українського міста Буча, яке знаходиться за 20 хвилин їзди від Бородянки. Запам’ятав страшні фотографії тіл убитих просто на вулицях Бучі. Тижнями вбиті люди лежали на дорозі, на тротуарах, поруч із будинками.
Російські солдати навіть не намагалися прибрати ці трупи. І не дозволяли, до речі, місцевим мешканцям, які залишалися в місті, їх поховати.
Впевнений, більшість із вас бачили ті фотографії. Але на них далеко не все, що довелося пережити місцевим. Окупанти вбивали людей навіть просто для розваги, а також щоб пограбувати їхні помешкання. Людей кидали вмирати в колодязі. Катували.
Розстрілювали. Вбивали гранатами в підвалах, де люди ховалися від обстрілів. Російські військові вбивали біженців на дорогах. Відкривали вогонь по машинах, на яких було написано «Діти». Сотні таких розстріляних і спалених машин залишалися на дорогах…
В одній лише Київській області – і це станом на сьогодні, бо ще не всі поховання знайдені, – окупантами було вбито 1126 українців. З них 40 дітей.
У Чернігівській, Сумській, Харківській та інших областях України, куди зайшли російські війська, вони влаштували таке ж пекло, як і в Бородянці чи в Бучі.
Один лише приклад. У селі Ягідне на Чернігівщині окупанти зігнали всіх мешканців села у підвал школи і тримали там тижнями. Це невелика сільська школа, невеликий підвал, у якому лише від задухи померли близько 10 людей. Наймолодшій дитині у підвалі – три місяці. Уявіть собі, три місяці дитині! А найстаршій людині – 93 роки. А всього в підвалі було близько чотирьохсот людей!
Понад три тижні. Днями й ночами їм забороняли вийти з підвалу навіть у туалет. А коли люди просили вийти по одяг для малечі, окупанти вимагали від них, щоб вони заспівали російський державний гімн.
Ось так російські військові розважалися. Ось таку безкарність вони відчували. Ось що відбувається в Україні зараз. 2022 рік.
Ми воюємо проти російських військ не просто за нашу державу. Не просто за незалежність. А буквально за виживання для наших людей. За те, щоб українців не розстрілювали. За те, щоб українців не катували. За те, щоб українців не ґвалтували. І щоб не вивозили в Росію.
Російські окупанти вже вивезли з тієї території, яку вони зайняли, не менш як 500 тисяч наших громадян. Це як два ваших міста Порту. Просто уявіть це. Були люди – і їх немає. 500 тисяч людей! Це депортація. Це те, чим займалися найстрашніші тоталітарні режими минулого.
Депортованих українців позбавляють засобів зв’язку, у них забирають все, навіть документи. Їх розподіляють по віддалених регіонах Росії. Окупанти створили спеціальні фільтраційні табори для того, щоб розподіляти людей. Частину з тих, хто туди потрапляє, просто вбивають. Дівчат ґвалтують.
Уявіть собі, що це таке, коли дівчина рятується з такого фільтраційного табору росіян, а у відповідь на питання про те, як їй це вдалося, вона каже, що просто не сподобалася російським солдатам. Бо якби вона сподобалася, то її б зґвалтували й потім убили, як багатьох інших.
За 57 днів повномасштабної війни ми звільнили близько тисячі населених пунктів України, які були захоплені Росією, загарбниками. Проте кількість окупованих міст і громад ще значно більша.
Російські війська не припиняють обстрілів і бомбардування наших міст. Вони знищують житлові квартали, будь-яку цивільну інфраструктуру, яка дає містам змогу підтримувати нормальну життєдіяльність. Підривають склади з продовольством, школи, університети, лікарні, навіть церкви.
Через бойові дії понад 10 мільйонів українців були вимушені залишити свій дім. Уявіть собі цю кількість. Це якби вся Португалія була змушена поїхати!
Я не хочу називати цих 10 мільйонів українців біженцями. Ми використовуємо термін «переселенці» щодо них, цих людей. Ми сподіваємося, що всі вони зможуть повернутися додому, коли там буде вже безпечно. Але коли це буде? Та що залишиться від їхнього дому?
Сьогодні міністр оборони РФ звітував російському лідеру про бойові дії проти нашого міста Маріуполя. Ви всі чули про Маріуполь. До війни це було місто, зіставне за розмірами з Лісабоном. Це було півмільйонне приморське місто. Тепер – повністю зруйноване. В Маріуполі немає жодної цілої будівлі. Буквально випалене місто.
Протягом більш ніж місяця російські військові тримали Маріуполь у жорсткій облозі. Не допускали навіть гуманітарні вантажі. Сотні тисяч мирних мешканців перебували там без їжі, без води, без медикаментів. Під постійними обстрілами, під постійним бомбардуванням. Російські війська використовували авіацію для того, щоб знищувати навіть укриття, про які вони точно знали, що там немає нікого, крім цивільних людей.
Частині маріупольців вдалося врятуватись, і в більшості з них не залишилося взагалі нічого й нікого. Навіть фотографій свого довоєнного життя немає – усе спалено.
За час бойових дій Росії проти Маріуполя в місті загинули десятки тисяч українців. Ми навіть не знаємо точної кількості загиблих. І можемо не дізнатися. Бо російські війська завезли в місто так звані мобільні крематорії – спеціальні машини для знищення тіл людей. Окупанти зробили висновки з того, як світ відреагував на масові вбивства в Бучі. І тепер росіяни стараються приховати сліди воєнних злочинів.
Пані та панове!
Португальський народе!
Коли ми звертаємося до народів вільного світу по допомогу, ми говоримо прості й зрозумілі речі. Ми потребуємо зброї, щоб захиститися від жорстокого російського вторгнення, яке принесло нашим людям стільки ж зла, скільки 80 років тому принесло нацистське вторгнення.
Танки «Леопард», бронетранспортери, протикорабельні ракети «Гарпун» – це те, що у вас є і чим ви можете допомогти захисту свободи й цивілізації Європи. Тому звертаюся до вашої держави з проханням надати нам цю допомогу.
Ми потребуємо посилення санкційного тиску на Росію, бо тільки санкції здатні примусити Росію шукати мир і позбавити російську воєнну машину ресурсів.
Ми потребуємо принциповості європейських компаній, щоб усі вони вийшли з російського ринку, бо їхні податки, їхні акцизи, які вони сплачують у російський бюджет, підтримують це зло.
Чому Росія розпочала війну? Захоплення України – це її перший крок, щоб встановити контроль над сходом Європи. Щоб знищити в нашому регіоні демократію.
Саме Україна була й лишається опорою для демократичних процесів у нашому регіоні. Дві революції – 2004-го і 2014-го, які зупинили розгортання диктатури в Україні, насправді захистили демократію не лише для нашого народу, а й для всіх народів нашого регіону, які хочуть вільно обирати майбутнє, без будь-якого примусу – внутрішнього й зовнішнього.
І ваш народ, який днями відзначатиме чергову річницю Революції гвоздик, що звільнила вас від диктатури, точно розуміє наші почуття. Точно розуміє почуття всіх інших народів нашого регіону, які прагнуть свободи.
Що Росія несе в Україну? Смерть і диктатуру. А після України спробує понести все це в Молдову, Польщу, Грузію, держави Балтії, в Казахстан і в усі інші держави, до яких зможе дотягнутися. Росію можна зупинити. Масові вбивства, депортації та диктатуру можна зупинити. Але зараз, в Україні.
Я вдячний вашому уряду й усім португальцям за ту допомогу Україні, яку ви вже надали.
За підтримку санкцій проти Росії. І важливо зараз, коли Євросоюз готує шостий санкційний пакет, щоб ви проявили своє лідерство й захищали необхідність нафтового ембарго проти Росії на рівні всієї Європи. А також важливо, щоб ви наполягали разом з іншими країнами ЄС на повному обмеженні російської банківської системи.
Потрібно закрити всі порти Євросоюзу, всі порти Португалії для російських суден. Зокрема й для тих, які вони пробують заховати під чужими прапорами.
Я вдячний вам за підтримку наших людей, українських переселенців. Український і португальський народи добре знають одне одного. Добре розуміють одне одного. І важливо, щоб ви використовували свої можливості як у Європі, так і в інших макрорегіонах світу для захисту свободи й права на життя для наших людей.
Ви можете донести і в Південній Америці, і в країнах Африки правду про це вторгнення Росії, про цю війну проти українського народу. Я прошу вас боротися з російською пропагандою і з російським корумпованим впливом у тих країнах, які вам близькі.
І я вірю, що народ Португалії, а разом із ним і португальські політики підтримають нашу державу у фундаментальному прагненні бути разом з вами у Європейському Союзі. Вільні мають підтримувати вільних. Порядні мають підтримувати порядних. Сумлінні мають підтримувати сумлінних.
І я вірю, що ви не зрадите ані нас, ані себе. Бо Україна вже йде шляхом до Євросоюзу за прискореною процедурою. Сподіваємося, що найближчим часом зможемо отримати статус кандидата у члени Європейського Союзу.
І коли рішення буде розглядатись, я прошу вас підтримати повноправне членство для України. Бо ви на західному краю Європи і ми на східному краю Європи маємо однакові цінності, однаковий погляд на те, яким має бути життя на нашому континенті.
Свобода, права людини, верховенство права, рівність для кожного, для кожної, а також можливість жити вільно й без будь-якої диктатури так, щоб завжди у кожної людини був свій час для щастя і для саудаде.
Дякую, Португаліє!
Слава Україні!
Джерело: Офіс Президента України
