Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Кореспонденти АрміяInform продовжують відвідувати населені пункти, які були тимчасово захоплені російським військовими. Цього разу ми побували у Катюжанці, що на Київщині.
Як мешканці селища виживали майже місяць? Як поводили себе окупанти та де був їхній штаб? Про це читайте у нашому матеріалі.
«Коли російські військові зайшли до Катюжанки, то розстріляли людей, які їхали по трасі»
— Російська техніка зайшла до нас 25 лютого ввечері. А до Катюжанської школи їхні підрозділи заїхали наступного дня. Тут вони облаштували свій штаб… Коли окупанти звідси забрались 31 березня, ми зайшли до школи й побачили купи сміття, порожні пляшки елітного алкоголю, сухпайки. Скоріше за все, алкоголь вони брали, коли грабували наші магазини… Центральний вхід до школи був закладений мішками з піском. Дуже сильно смерділо після них у приміщенні — росіяни, де жили, там і ходили до туалету. Буквально перед вторгненням ми отримали для школи 30 ноутбуків, то окупанти все винесли — всю техніку, проєктори, телевізори. Що не забрали з собою, то пошкодили. З системних блоків все повитягували і забрали, — розповідає місцева мешканка.
За її словами, зі шкільної їдальні росіяни вивезли новітнє обладнання: мийки, параконвектомати, плити.
— Їдальня, взагалі, була після капремонту… Окупанти навіть обідні столи та лавочки поцупили. Парти та стільці теж позабирали. Зі стін повидирали розетки та вимикачі, — додає жінка.
Вона пригадує, що у перший день, коли російські військові зайшли до Катюжанки, то розстріляли людей, які їхали по трасі:
— Там були жінка з чоловіком. І 26 лютого їх поховали на території Катюжанської школи. Тепер уже проведена ексгумація і тіла забрали.
-
- Ілюстративне фото
«Пачєму ви в погрєбє? Ми прішлі вас асвабаждать»
Жінка також згадує, що у Савенках (село поруч. — Ред.), коли 30 березня колона росіян виходила, то окупанти розстріляли трьох дітей на дорозі: 18-річна дівчина загинула, а двоє хлопчиків вижили. Дівчина — колишня учениця Катюжанської школи.
Місцеві мешканці зазначають, що росіяни виселяли з будинків людей, аби там зробити своє розташування. Навіть виселяли родини, де жили діти з інвалідністю. Залишали після себе будинки у жахливому стані.
— Ходили по домах з перевірками. До нас три рази заходили. Перший раз снайперів шукали. Другий раз — хотіли віджати автомобільну техніку. З нами була ще одна родина з 9-міячним немовлям. Так ця дитина, не знаю, як вона їх відчувала — тільки росіяни підходили до нашого двору, починала сильно плакати. Окупанти заходили, питали: «У вас маленькій рєбьонок? Пачєму ви в погрєбє? Ми прішлі вас асвабаждать». Чоловік мій їх питає: «Від чого? Від світла, від тепла?». І ще один раз приходили з їхнього ОМОНу чи росгвардії. Бо екіпірування було відповідне, — розповідає жителька Катюжанки.
Вона додає, що у селі у людей «віджимали» машини, квадроцикли, велосипеди:
— Коли вони виїжджали вже, то ми бачили, що вони з собою забирали. Окрім техніки, везли генератори, навіть постільну білизну, подушки, ковдри.
«Найгірше до цивільних ставилися буряти. По-тваринному. Звірі, одним словом»
Ще одна мешканка селища каже, що окупанти зламали двері до її квартири.
— Ломились до нас. Сусідці двері повністю вибили… Телефони у нас у всіх забирали. Але так забирали — айфони брали, а кнопкові — ні… Коли вони виходили, то чотири дні йшла їхня техніка. І майже вся нова, навіть й пилинки на ній не було. Усі зі значком «V». Ми спочатку навіть не могли повірити, що вони таки виїжджають… Де буряти стояли, з тих хат усе повиносили. Навіть шкарпетки. Звісно, що побутову техніку всю поцупили, посуд позабирали. Ну і, якщо ходили вони по хатах, то шукали бензин та горілку, — додає жінка.
Місцеві наголошують, що окупанти одразу активно шукали учасників АТО.
— Хтось інформував росіян, де шукати. Кого знаходили, то привозили до Катюжанської школи і тримали у підвалі. Допити їхній проводили у колишньому кабінеті допризовної підготовки, — стверджує одна з місцевих мешканок.
Каже, що першими до селища зайшли кадирівці.
— На вулиці Київській вони виселяли людей з власних будинків. Один будинок там підірвався — вони понапивались та вибухнув їхній боєзапас. Але найгірше до цивільних ставилися буряти. По-тваринному. Звірі, одним словом. По вулиці Вишгородській стояли росіяни. Але вони між собою не контактували, то різні підрозділи були, — зазначає жінка.
Пригадує, що магазини не працювали. Виживали тільки завдяки запасам, які у кожного були. Одне одного виручали.
— Десь 1 квітня ми побачили вже українських військових, які до нас заходили… Є у нас у селі трирічний хлопчик. То як кацапи заходили, то він плакав та ховався до погребу. А як наші зайшли, то він навіть під дощем на вулиці залишався та махав нашим військовим.
Фото — автора та мешканців села Катюжанка
