На даний момент сержантський корпус Збройних Сил України, в який входить понад 250 тисяч сержантів і старшин різних родів і…
Кореспонденти АрміяInform продовжують відвідувати населені пункти, які були тимчасово захоплені російським військовими. Цього разу ми побували у Катюжанці, що на Київщині.
Як мешканці селища виживали майже місяць? Як поводили себе окупанти та де був їхній штаб? Про це читайте у нашому матеріалі.
«Коли російські військові зайшли до Катюжанки, то розстріляли людей, які їхали по трасі»
— Російська техніка зайшла до нас 25 лютого ввечері. А до Катюжанської школи їхні підрозділи заїхали наступного дня. Тут вони облаштували свій штаб… Коли окупанти звідси забрались 31 березня, ми зайшли до школи й побачили купи сміття, порожні пляшки елітного алкоголю, сухпайки. Скоріше за все, алкоголь вони брали, коли грабували наші магазини… Центральний вхід до школи був закладений мішками з піском. Дуже сильно смерділо після них у приміщенні — росіяни, де жили, там і ходили до туалету. Буквально перед вторгненням ми отримали для школи 30 ноутбуків, то окупанти все винесли — всю техніку, проєктори, телевізори. Що не забрали з собою, то пошкодили. З системних блоків все повитягували і забрали, — розповідає місцева мешканка.
За її словами, зі шкільної їдальні росіяни вивезли новітнє обладнання: мийки, параконвектомати, плити.
— Їдальня, взагалі, була після капремонту… Окупанти навіть обідні столи та лавочки поцупили. Парти та стільці теж позабирали. Зі стін повидирали розетки та вимикачі, — додає жінка.
Вона пригадує, що у перший день, коли російські військові зайшли до Катюжанки, то розстріляли людей, які їхали по трасі:
— Там були жінка з чоловіком. І 26 лютого їх поховали на території Катюжанської школи. Тепер уже проведена ексгумація і тіла забрали.
-
- Ілюстративне фото
«Пачєму ви в погрєбє? Ми прішлі вас асвабаждать»
Жінка також згадує, що у Савенках (село поруч. — Ред.), коли 30 березня колона росіян виходила, то окупанти розстріляли трьох дітей на дорозі: 18-річна дівчина загинула, а двоє хлопчиків вижили. Дівчина — колишня учениця Катюжанської школи.
Місцеві мешканці зазначають, що росіяни виселяли з будинків людей, аби там зробити своє розташування. Навіть виселяли родини, де жили діти з інвалідністю. Залишали після себе будинки у жахливому стані.
— Ходили по домах з перевірками. До нас три рази заходили. Перший раз снайперів шукали. Другий раз — хотіли віджати автомобільну техніку. З нами була ще одна родина з 9-міячним немовлям. Так ця дитина, не знаю, як вона їх відчувала — тільки росіяни підходили до нашого двору, починала сильно плакати. Окупанти заходили, питали: «У вас маленькій рєбьонок? Пачєму ви в погрєбє? Ми прішлі вас асвабаждать». Чоловік мій їх питає: «Від чого? Від світла, від тепла?». І ще один раз приходили з їхнього ОМОНу чи росгвардії. Бо екіпірування було відповідне, — розповідає жителька Катюжанки.
Вона додає, що у селі у людей «віджимали» машини, квадроцикли, велосипеди:
— Коли вони виїжджали вже, то ми бачили, що вони з собою забирали. Окрім техніки, везли генератори, навіть постільну білизну, подушки, ковдри.
«Найгірше до цивільних ставилися буряти. По-тваринному. Звірі, одним словом»
Ще одна мешканка селища каже, що окупанти зламали двері до її квартири.
— Ломились до нас. Сусідці двері повністю вибили… Телефони у нас у всіх забирали. Але так забирали — айфони брали, а кнопкові — ні… Коли вони виходили, то чотири дні йшла їхня техніка. І майже вся нова, навіть й пилинки на ній не було. Усі зі значком «V». Ми спочатку навіть не могли повірити, що вони таки виїжджають… Де буряти стояли, з тих хат усе повиносили. Навіть шкарпетки. Звісно, що побутову техніку всю поцупили, посуд позабирали. Ну і, якщо ходили вони по хатах, то шукали бензин та горілку, — додає жінка.
Місцеві наголошують, що окупанти одразу активно шукали учасників АТО.
— Хтось інформував росіян, де шукати. Кого знаходили, то привозили до Катюжанської школи і тримали у підвалі. Допити їхній проводили у колишньому кабінеті допризовної підготовки, — стверджує одна з місцевих мешканок.
Каже, що першими до селища зайшли кадирівці.
— На вулиці Київській вони виселяли людей з власних будинків. Один будинок там підірвався — вони понапивались та вибухнув їхній боєзапас. Але найгірше до цивільних ставилися буряти. По-тваринному. Звірі, одним словом. По вулиці Вишгородській стояли росіяни. Але вони між собою не контактували, то різні підрозділи були, — зазначає жінка.
Пригадує, що магазини не працювали. Виживали тільки завдяки запасам, які у кожного були. Одне одного виручали.
— Десь 1 квітня ми побачили вже українських військових, які до нас заходили… Є у нас у селі трирічний хлопчик. То як кацапи заходили, то він плакав та ховався до погребу. А як наші зайшли, то він навіть під дощем на вулиці залишався та махав нашим військовим.
Фото — автора та мешканців села Катюжанка
