Коли українські офіцери вирушали до Місії ООН зі спостереження в Грузії наприкінці 1990-х років, вони навряд чи могли уявити, що…
Молодший сержант Михайло Зозуля на псевдо «Турист» сьогодні наводить на окупантів жах, захищаючи рідну країну на Херсонському напрямку. І воно й не дивно, адже військовий регулярно демонструє підступному ворогу майстер-клас роботи протитанкового розрахунку ракетного комплексу «Корсар», яким він командує. На рахунку його підрозділу вже є два танки, БМП, броньований автомобіль і бронетранспортер. І це тільки початок, обіцяють українські захисники.
Михайло родом з Одещини. Після закінчення школи хлопець мусив забути про подальшу освіту, бо тяжко хворів батько, а згодом, коли тата не стало, він став єдиною опорою для матері та двох сестер. У той час працював багато і звик самостійно ухвалювати рішення. Одним із таких стала служба в армії — спочатку на «срочці», а згодом за контрактом.
— Строкову службу я проходив у Львові в Національній гвардії. Після 11 місяців підписав контракт на пів року. Тоді й була моя перша ротація на схід, зокрема наш підрозділ виконував завдання неподалік села Михайлівка, що на Луганщині, — пригадує Михайло.
По завершенню контракту хлопець повернувся додому, але наміру прощатися з військом не мав, бо відчував — то його стихія. Тож у 2018 році поповнив лави окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. З того часу військовий у складі свого підрозділу три ротації воював, захищаючи Мар’їнку.
Охочий до військової науки, «Турист» постійно навчався і самовдосконалювався: пройшов курси лідерства, курси підготовки сержантського та старшинського складу, навчався на навідника «Фагота» і підвищував кваліфікацію, коли перебував на посаді оператора «Корсара». Відтак, у лицарській бригаді він пройшов шлях від навідника ПКМ — до головного сержанта протитанкового взводу. А у 2019 році Михайло Зозуля отримав орден «За мужність» III ступеня після того, як успішно провів операцію, в результаті якої вдалося вибити ворога, що намагався прорватися на позиції українських військових.
З початком широкомасштабного вторгнення рф в Україну увесь той досвід, який Михайло накопичував роками, виявився неоціненним і дозволив не просто тримати оборону, а давати відсіч ворогу так, щоб кожному виродку стало ясно — нашу державу боронять професійні військові, які будуть стояти за кожний клаптик української землі на смерть.
Під час одного з таких боїв підрозділ «Туриста» добряче пощипав окупантів.
— 1 квітня пізно ввечері наш підрозділ зайшов на позиції, а 2 квітня зранку нас почав обстрілювати ворожий танк. Ми ніяк не могли засікти місце, з якого він працював. По вистрілах чули, що десь близько зачаївся. Зрештою в оптику потрапив ангар, де я помітив дим, у ньому розгледів силует танка, доповів про це старшому групи і одержав дозвіл на відкриття вогню. Запустив туди одну ракету — танк перестав стріляти, повалив чорний дим, помітили рух живої сили противника. Не зволікаючи, запустив ще одну ракету — здетонував БК всередині і танк зірвався. Ми видихнули, та, як виявилося, не надовго, — розповідає головний сержант окремого танкового взводу Михайло Зозуля.
За кілька годин українські військові помітили на дорозі колону ворожої техніки — БМП-3 з мотострільцями на броні, за нею — танк Т-72 і бронетранспортер. Зреагували блискавично, як результат, БМП та піхоту було уражено першим пострілом, другим пострілом вдалося знищити БТР, а третя ракета «Корсара» поцілила у фальшборт танка, який унаслідок пошкодження закрутився на місці, але встиг розвернути башту і відкрити вогонь по бойовому розрахунку.
«Турист» одразу вистрілив у відповідь, але коли бій закінчився і він розвернувся до своїх, то побачив товариша, який лежав поруч порізаний осколками — він загинув на місці. Молодший сержант Зозуля і його напарник дістали контузії. Це був перший «двохсотий» за весь період служби Михайла…
— Нас привезли в одну з лікарень в Миколаєві, щоб оглянути та надати необхідну допомогу. Тільки поклали під крапельницю, як поруч із шпиталем прилетіла ракета. Тож довелося евакуюватися разом з іншими пацієнтами до іншого медичного закладу. Як бачите, ворог ніде не дає нам розслаблятися, — зауважує Михайло.
До слова, чоловік довго не затримався в білих палатах, а як тільки відчув себе трохи краще — повернувся до своїх.
— Не можна їм довго бути без командира, — жартує головний сержант. — Я знаю, що сказати своїм підлеглим, аби підняти їхній бойовий дух чи розрядити обстановку. Адже ніхто не скасовував втому, спати доводиться на землі або на голому бетоні, бо коли висуваємося на позиції, то беремо зброю, а не спальники — тоді сон не такий тривожний.
За словами Михайла, попри втому, він, як і всі українські захисники, ніколи не опустить зброю аж до того часу, поки війна не завершиться нашою перемогою. Так, вона дасться нам важко — з боями, вибухами, смертями, але ми знаємо, за що воюємо, тому готові платити таку ціну.
