Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Він усього день не дожив до дня народження. 14 березня білорусу Олексію Скоблі на позивний «Тур» виповнилося б 32 роки. Та напередодні під селом Мощун, що на Київщині, група спецпризначенців потрапила в засідку. Білорус дістав складне поранення у стегнову артерію. Та усі спроби друзів надати йому допомогу чи евакуювати одразу твердо зупинив: «Відставити! Я прикрию! Відступайте!»
– Це було складне та секретне завдання, деталі якого дозволено оприлюднювати хіба вже після Перемоги, – розповідають побратими Героя. – Ми впорались, хоч і нарвались на засідку. «Тур» після поранення не те щоб не просив допомогти, а в грубій формі наказав на нього не зважати і відходити! Сам же залишився прикривати відхід. Як він проявляв себе з перших днів Героєм, готовим підставити під вогонь себе заради інших, так і закінчив. Не дивно, що усі, хто знають «Тура», відзиваються про нього настільки позитивно.
Друзі вірили, що Олексій якимось дивом зуміє вибратись із поля бою живим. Та, на жаль…Він загинув зі зброєю в руках, до останнього подиху прикриваючи побратимів. Завдяки сміливому білорусу вся група українських спецпризначенців успішно вийшла!
– Він не мав страху, – згадують друзі та рідні «Тура». – Після нападу росії на Україну 24 лютого успішно виконав чимало надзвичайно складних завдань, завжди був прикладом для інших.
Олексій Скобля воював за Україну ще з 2015-го. Спочатку як доброволець приєднався до тактичної групи білорусів, яка входила до Добровольчого українського корпусу. Згодом легалізувався в ЗСУ.
– «Тур» проявив себе ще під час першої ротації на шахті «Бутівка», – розповідає товариш Героя. – Коли українці вішали прапор на ствол копальні, вони потрапили під щільний вогонь, були поранені. Противнику дали достойну відсіч. Та було незрозуміло, чи вдалось вижити військовим, які так і залишились зверху. Олексій був першим, хто зголосився їх евакуювати, під вогнем він зняв хлопців, їх вдалось врятувати. Саме у той момент я й зрозумів, що спільну мову зі сміливим білорусом ми неодмінно знайдемо. Так і сталось. Пізніше виявилось, що він не лише крутий воїн, а й порядна людина.
Уже в 2016-му Олексій легалізувався у одному з підрозділів Сил Спеціальних операцій й додатково пройшов курси парамедицини.
– Було чимало випадків, коли він рятував комусь із побратимів життя. Лише протягом останнього тижня до загибелі врятував десятьох поранених. Пригадую, як під час одного виходу, звідки поверталися з полоненим, воїни натрапили на міну. Тоді ще одному побратиму-білорусу відірвало частину стопи. Олексій настільки оперативно надав йому першу допомогу, як не кожен професійний медик зумів би.
Друзі розповідають, що «Тур» не шукав пригод, не був затятим активістом. Приїхав через конкретні переконання.
– Він був певен, якщо Україна буде вільною, слідом звільниться й Білорусь. Олексій добре розумів історичний момент та важливість битви за Україну, адже з дитинства цікавився історією.
Олексій Скобля мав море планів на майбутнє. Він отримав українське громадянство і одружився. Планував їхати вчитись у Штати, досягнути успіхів у службі та стати батьком…
– У нього б неодмінно все вийшло, – впевнені друзі. – З такими-то амбіціями! Це – непоправна втрата. Та не потрібно плакати, «Туру» б це не сподобалось. Він загинув як справжній спецпризначенець!
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України №233/2022 від 12 квітня 2022 року старшому сержанту Скоблі Олексію Миколайовичу посмертно присвоєно звання «Герой України».
