Диктатора жорстко «злили» на всіх хитровибудованих геополітичних фронтах: дипломатичному, шпигунському, інформаційному, торговому та інших. Серія щедрих підкупів, гучних інтерв’ю, шантаж,…
Першого квітня в соціальних мережах з’явилося відео знищення українськими військовими в небі над Луганщиною чергового російського гелікоптера. Рахунок збитих гвинтокрилів загарбників уже перевалив за сотню, однак саме цьому знищенню «вертушки» експерти з озброєння надають особливого значення.
— По-перше, ймовірно, це було першим успішним застосуванням нашими бійцями переносного зенітно-ракетного комплексу «Старстрік», по-друге — це перше підтверджене знищення в повітрі бойового вертольота Мі-28Н, — розповів АрміяInform військовий історик, доктор історичних наук, професор кафедри гуманітарних наук Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Андрій Харук. — На відміну від «колеги» Ка-52, який частенько мелькає в українському небі й регулярно збивається нашими підрозділами ППО, Мі-28Н фігурував лише в одному-двох епізодах на самому початку широкомасштабного вторгнення росіян. Пізніше два такі гелікоптери стали «героями» однієї із серій документального серіалу «Чорнобаївка». Поряд з іншими пошкодженими гелікоптерами їх тягли вантажівками у Крим. І ось уже десь тижні два, як Мі-28Н почали частіше мелькати над Донбасом. Один з них і домелькався 1 квітня.
Російські військові пропагандисти називають цей гелікоптер «Ночной охотнік», приписуючи йому можливості, яких він насправді не має, і стверджуючи, що він «лучше «Апача». Але дослідники озброєння до багатьох таких тверджень ставляться доволі скептично.
— Що ж це за «аналоговнєт» і чому він так неохоче вводиться москалями в бій? Спробуємо розібратись. Мі-28 створювався на конкурс на новий бойовий вертоліт для заміни Мі-24. Щодо часових параметрів, то назву лише дві дати: грудень 1976 року — оголошення конкурсу; січень 2008 року — постачання перших серійних Мі-28Н. Тобто процес створення цього гелікоптера зайняв понад 30 років, — зазначив Андрій Харук. — За цей час довелось радикально перепроєктувати комплекс бортового радіоелектронного обладнання (БРЕО), замінити головний редуктор і внести ще цілий ряд змін. Зрозуміло, власними силами москалі не справились. Вгадайте, хто проєктував і постачав для Мі-28 радіоапаратуру наведення ракет (її антена розташована в характерному довгому «носі»)? Та-дам! Львівський завод «ЛОРТА». А двигуни? Запорізьке підприємство «Мотор-Січ». Щоправда, з горем, з бідою, але росіяни спромоглися локалізувати виробництво цих комплектуючих у себе. Конструктори Мі-28, без сумніву, надихались американським «Апачем»: москальський вертоліт вийшов дуже схожим на заокеанський прототип. От тільки… в півтора раза важчим. Ну, ви ж пам’ятаєте, що радянські мікросхеми — найбільші у світі?
Випускає Мі-28Н завод «Роствертол» у Ростові-на-Дону.
— Ті з читачів, хто ще застав совдепію, пам’ятають різницю між товарами для внутрішнього споживання і для експорту. Ті ж самі експортні жигулі були мрією совєтського автолюбителя. Така ж ситуація склалась і з Мі-28: експортний варіант Мі-28НЕ для Алжиру був значно кращий, ніж скрєпний Мі-28Н, — розповів Андрій Харук. — По-перше, в кабіні оператора встановили другий комплект органів управління. Тепер у разі поранення пілота він міг взяти управління на себе, а, крім того, спрощувалось освоєння гелікоптера молодими пілотами (інструктор займав місце оператора й у разі потреби міг підстрахувати курсанта). Цікаво, що на старому Мі-24 було подвійне управління, а ось на Мі-28 від нього відмовились. Крім того, експортний варіант на додачу до оптико-електронної станції отримав ще й радар міліметрового діапазону. Москалі сказали: «Ні фіга собі! Ми теж хочемо!!!». І у 2016 році замовили 24 вертольоти Мі-28УБ з подвійним управлінням і радаром. Тобто в рашкостані РЛС з’явилась на навчально-бойовому варіанті, а бойові Мі-28Н її не мають. У 2019-2020 роках «ваздушна-касмічєскіє сіли» отримали вісім передсерійних вертольотів Мі-28НМ. Вони зовні відрізняються відсутністю «носа» з антеною станції наведення ракет, оскільки замість ракет «Атака-ВН» з радіокомандним наведенням озброюються ПТКР «Атака-ВМ» з лазерним наведенням. Виробництво цього варіанта триває.
Також Андрій Харук прокоментував дані, які свідчать, що Мі-28Н нечасто з’являються в небі над Україною.
— Річ у тім, що цей «аналоговнєт» відзначається унікальною навіть для «іздєлій» козломордих мастєрових ненадійністю, — зазначив він. — Головні його слабкі місця — це БРЕО і головний редуктор. Через їхні численні поломки частка справних Мі-28Н в ескадрильях коливається в межах 40 %, а прийнятним вважається показник хоча б 60-70 відсотків.
