Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
Головний старшина розвідувального взводу «Вінницьких скіфів» на псевдо «Хазяїн» розповів, як у перший день російського вторгнення разом із побратимами дав бій силам ворога, що значно переважали. Ця історія вже стала частинкою літопису героїчного спротиву українських захисників.
— Наше завдання було зайняти рубежі та окопатися, але ми, на жаль, не встигли, — розповідає «Хазяїн». — Коли ми добралися до місця, ворожий дозор силами двох танків та двох бойових машин вже пройшов роздоріжжя. Ми побачили тільки сліди гусениць…
Незабаром українські захисники почули гул основної колони. Тільки її авангард нараховував десятки машин. Командир нашого підрозділу Сергій Котенко, як завжди, був разом зі своїми хлопцями, дав наказ особовому складу зайняти оборону.
— Ми організували блокпост, хоча це голосно сказано, адже жодних інженерних споруд не було. Прикро, але не встигли нічого вкопати. Декілька БРДМ-2 заїхали в посадку. Як тільки ми витягнути РПГ і «Мухи», з’явилися перші ворожі танки. Вони перли на швидкості, і вже незабаром перший був у 30 метрах від мене, — згадує «Хазяїн». — Я зробив постріл з РПГ-7. Спрацював кумулятивний захист, і ударною хвилею мене скинуло в рівчак. Але я ще встиг зарядити «Муху». Наш снайпер вистрілив у радіатор КамАЗу, який йшов трохи далі…
Кількість російської бронетехніки вражала.
— Коридор пробивали ворожі танки. На прикритті — БМП і БТРи, потім — «маталиги», «кешеемки».
— Нашу БРДМку, що стояла найближче до перехрестя, розстріляли першою. Попали по водієві Дмитру. Через відкриті двері він випав із машини, однак, на щастя, залишився живим, бо був у бронежилеті.
Ворожі танки почали розходитися врізнобіч. Наші розвідники опинилися в секторі обстрілу.
— Нам на допомогу кинулися хлопці з першої роти нашого батальйону. Вони їхали на броні бронетранспортера і стріляли по танках із РПГ. Намагалися відволікти від нас русню. Однак проїхали метрів 50, і їхньої машини не стало… Хлопців не стало… Ворожий танк вистрілив прямою наводкою, і все…
Завдяки подвигу мотострільців розвідникам вдалося відійти у посадку.
Коли орки почали займати українські позиції, командир підрозділу Сергій Котенко зайшов у найближче село і забезпечив вогневу підтримку з мінометів. Це дало шанс захисникам відступити. Здивовані впертістю української оборони, орки викликали авіацію, яка завдала удару ракетами «повітря-земля».
Але, врешті-решт, завдяки мужнім діям українських воїнів рух російських колон був затриманий на три години.
…Група розвідників на чолі з «Хазяїном» затаїлася у рівчаку, у 1,5-2 метрах від якого русня йшла колоною попід посадкою. Головні сили сунули по асфальтованій дорозі.
— Несподівано машини зупинились, ми підповзли і побачили характерні чорні костюми, — згадує головний старшина. — Один виглянув із машини і почав кричати до іншого. Але не російською мовою. Це буди кадирівці. Ми ще одне одного штурхали, мовляв, дивися, хто приперся до України.
Уночі орки вдалися до зачистки. Ярок був неправильної форми й один їхній впав у нього, буквально в метрі від наших хлопців, що лежали скраю. Коли вставав, помітив їх. Почалась перестрілка, і майже одразу по українцях запрацювала ворожа техніка.
— Ярочок — маленький, і вскочити не було як, і тікати теж. Але коли все закінчилось, русня побоялася пройти й пересвідчитися: добили нас чи ні.
Тоді загинув командир взводу головний сержант Іван Тарасюк. Він зазнав поранення, несумісні з життям.
— Помер на моїх руках — я за нього молився, — каже «Хазяїн».
Знаходитися на місці було дедалі небезпечніше, і головний старшина розтормошив молодих.
— Ми довго повзли. Примушував хлопців рухатися, бо вони дуже налякалися — молоді…
А водій БРДМ Дмитро, якого оглушило під час обстрілу, залишився лежати біля машини. Спочатку він відключився, а коли прийшов до тями, зрозумів, що відповзати немає сенсу. Кадирівці не обшманали його, сприймали за двохсотого. В нього осколком порізало вухо, і очі залило кров’ю.
Та орки й самі були налякані, адже під час жорстокого бою підпалили свою ж БМП. У неї поцілив танк, екіпаж рашистів з переляку дезорієнтувався. Пізніше до колони під’їхав «Тигр» і відбулася голосна «розборка».
Саме ця обставина дала шанс Дмитру непомітно відповзти до посадки.
— Потім Дмитро жартував, що виграв би глядалки у передачі «Хто зверху» в будь-кого.
…Згодом він включив телефон і побачив СМСки своїх побратимів, зідзвонився…
— Нам пощастило, що фермери роблять глибоку борозну збоку поля. Саме по ній ми непомітно виповзли до села. А коли зв’язалися з нашим командиром і він дав нам координати, дочекалися Дмитра і… (знову поталанило!) на моїй машині, яка знаходилась саме у цьому населеному пункті, вибули польовими дорогами до своїх…
Головний старшина «Хазяїн» вивіз з оточення п’ятьох бійців! Він врятував життя хлопцям. Нині вони — найнадійніші бойові побратими.
P.S. «Хазяїн» — простий хлопець із села, що на Вінниччині. У мирному житті займався будівництвом, а у 2014 році був мобілізований. Потрапив служити до батальйону «Вінницькі скіфи». Стояли спочатку в Маріуполі, потім Попасна, знову Маріуполь, згодом кинули на Станицю Луганську та Світлодарську дугу. Востаннє в АТО тримали оборону навпроти тимчасово окупованого Слов’яносербська.
— Як був призваний, так вже й воюю 9 років. Якось був у відпустці. Мене сусідка запитала, мовляв, давно не бачила мене. «Ти де?» Кажу: «На війні!» «А з ким ти воюєш?»… Це був 2019 рік, — згадує Хазяїн. — Що казати цим людям?
Однак тепер, коли русня відкинула будь-які маски й показала свою бісовську личину, всі зрозуміли, з ким ми воюємо! Ніколи не можна забувати нашу історію і наших героїв!
…Вдома за «Хазяїна» моляться і чекають мати та син.
