Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
«Золото — не дівка! Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе, й матір на світі держить».
Цю цитату з твору Івана Котляревського «Наталка-полтавка» цілком можна застосувати до моєї співрозмовниці. Щоправда, вона не Наталка, а Марта. Це дуже красива чорнява україночка, що цікавиться нашою історією та культурою, захоплюється фотографією, любить квіти, подорожі й активний відпочинок.
А ще Марта Малоїд-Глєбова — кандидатка фізико-математичних наук, заступник декана механіко-математичного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка з виховної роботи, доцент кафедри алгебри, топології та основ математики.
Утім, це інтерв’ю не з науковцем, що досліджує класично-первинний спектр цілком-гільбертових мультиплікаційних модулів, не з викладачкою, котра навчає своїх студентів аналізу бізнес-домену, математичній економіці та економетриці, а з координатором солодкої ініціативи волонтерського руху «Мех-Мат іде на війну», яка своїми справами наближає нашу перемогу. У стародавньому Львові лунає сигнал повітряної тривоги й розмовляти ми вимушені в бомбосховищі.
— Пані Марто, вітаю! Випадково натрапив в одній із соціальних мереж на пост про те, що у Львові роблять для вояків, котрі боронять нашу країну, енергетичні смаколики… Про допомогу нашим Збройним Силам грішми, бронежилетами, шоломами, тепловізорами — чув, про медові батончики — ні!
— Ми теж починали із шоломів і тепловізорів. 2014 рік: Майдан, Революція гідності, війна на Донбасі. Так сталося, що одного з наших викладачів механіко-математичного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка мобілізували. Звісно, ми вирішили йому та іншим колишнім нашим студентам, котрі пішли в АТО, допомогти. Часи тоді були скрутні — хлопці потребували таких банальних, але вкрай необхідних речей, як берці та форма… Тож ми звернулися до випускників факультету, котрих доля розкидала по Україні й світу. До нас почали надходити речі й кошти… Так і виникла наша волонтерська організація «Мех-Мат іде на війну».
— Яку ще допомогу надавали ваші волонтери воякам?
— У новоствореній організації розподілили між собою волонтерські обов’язки: викладачі-чоловіки й студенти діставали тепловізори, берці, бронежилети, генератори, викладачі-жінки й студентки збирали для вояків речі й продукти. Наприклад, перед Великоднем ми відправляли на схід паски, ковбаски, їжу, яка не псується…
Ми допомагали хлопцям з 24-ї окремої механізованої бригади, 80-ї окремої аеромобільної бригади, прикордонникам Маріуполя, добровольчому батальйону ОУН, частково 28-й окремій механізованій бригаді. Допомога надходила не лише мехматівцям, а й іншим солдатам.
У березні 2015-го долучилися до допомоги госпіталю Національної гвардії України, що розмістився в приміщенні колишньої поліклініки Артемівська (зараз Бахмут). Після великої бойні у Дебальцевому туди потрапило дуже багато поранених солдатів, й госпіталь відчував нестачу одягу, засобів гігієни, постільної білизни. Ми кинули клич між людьми і усе, що вони нам принесли, надіслали до шпиталю.
Насправді таких акцій від нашої волонтерської організації було дуже багато — усі зараз і не пригадаю. Наприклад, коли сталася епідемія коронавірусу українська волонтерська організація «Мех-Мат іде на війну» та Доброчинна українсько-американська організація «Razom for Ukraine» в рамках проєкту підтримки воїнів на сході України направили до Маріупольського загону Морської охорони, що входить до складу ООС, 400 захисних масок багаторазового застосування.
Дуже символічно, що такий подарунок захисники морських кордонів отримали у Всесвітній день здоров’я.
Також ми закликали мужчин 20-50 років із першою групою крові позитивного й негативного резус-фактору стати донорами для наших бійців, що лікувалися у медичних закладах нашого міста. Організована нами здача крові відбулася на вулиці Пекарській, 65 — у Львівському обласному центрі служби крові.
— Як у вас виникла ідея робити енергетичні батончики?
— Ідея їх робити у нас виникла спонтанно. Ми знали, що подібні смаколики є не лише напрочуд енергетичними, а й корисними для здоров’я. Це поживний корисний перекус, адже він містить велику кількість злаків і мікроелементів. Крім того, зовсім не має консерваторів та інших добавок, які є в покупних солодощах.
Тож медово-горіхові батончики стали додатком до тих посилок, як ми надсилали в зону проведення антитерористичної операції. Коли збирали хлопцям посилки на Великдень або на Різдво, завжди клали туди кілька батончиків…
Але насправді велике виробництво батончиків ми почали нещодавно — після трагічного ранку 24 лютого…
Я особисто, мабуть, як і багато інших мирних громадян, кілька днів була в шоці, не знала що робити. Читала пари в університеті, поки вони у нас були… потім — два тижні канікул. Увесь цей час я буквально сиділа у новинах.
І от під час оцих кількох днів відвертого «гниття» я зрозуміла, що треба щось робити, бо я «поїду дахом» швидше, ніж та війна закінчиться. І мені спало на думку: «А давайте зорганізуємося й почнімо робити баточники, що колись на початку війни відправляли на Донбас». «Ти колись це робила, ти знаєш, як їх виготовляти, вони „заходять“ — як каже зараз молодь, вони потрібні хлопцям, ти знаєш, що вони будуть їх із задоволенням їсти»!
— Так, але, мабуть, не просто зорганізувати виготовлення цього продукту у майже промислових масштабах?
— Дійсно, переді мною постало багато викликів. По-перше, слід було з’ясувати, чи потрібна така солодка продукція нашим військовим. Я пішла у Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла й зустріла там головного волонтера, котрий радо підтримав цю ідею: «Так-так, звичайно! Хлопцям завжди потрібно щось таке невелике, що можна кинути у розгрузку і десь цим перекусити».
По-друге, я не знала, чи слід мені розраховувати на студентів, бо тоді багато з них пороз’їжджалися… Робити батончики в аудиторії на факультеті, як це було у 2014-2017 роках, теж було неможливо. Разом із моєю колегою — викладачкою університету Оксаною Головатою, ми звернулися до директора ліцею № 80 Львівської міської ради, де вже небайдужі містяни від ранку до вечора плели маскувальні сітки, з проханням дозволити нам на кухні цього навчального закладу робити батончики.
Дуже дякую йому за таку можливість, а також жителям району Новий Львів, котрі постійно й невтомно привозять нам необхідні продукти або задля їхньої закупівлі перераховують доброчинні внески на наш рахунок: (5363542320346548 Малоїд-Глєбова Марта).
Без допомоги дирекції ліцею й громади виготовлення енергетичних смаколиків було б лише одноразовою акцією!
— Які складові цього батончика?
— До складу гранули входять дуже калорійні продукти: мікс горіхів, сухофруктів, злаків; насіння соняшника чи гарбуза, кунжут, льон, чорний шоколад чи шоколадні дропси та натуральний мед. Вони допомагають нашим захисникам бути ситими, здоровими та сильними!
Рецептуру ми добирали таку, що не потребує випічки. Знайшли її на ЮТУБ. Потім дещо змінили склад й удосконалили наш батончик. Тепер добре знаємо, скільки треба додавати до суміші кураги й чорносливу, як краще перемолоти горішки, який використовувати мед, аби він став певним консервантом і фіксатором форми.
— Скільки людей бере участь у приготуванні цих делікатесів й куди вони врешті-решт потрапляють?
— На кухні з 10:00 до 15:00 працює 5-7 постійних людей і ще стільки ж приходить змінних, котрі виконують допоміжні функції. Загальна кількість волонтерів, що беруть участь у виготовленні енергетичних батончиків — близько п’ятдесяти… Це викладачі й студенти механіко-математичного факультету ЛНУ, кілька вимушених переселенців.
За день ми робимо десь до 100 кг продукції. Один батончик важить приблизно 130-150 грамів.
Стосовно логістики… Ми їх відвозимо в організацію «Допоможи фронту», у львівський Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла, до Церкви Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові, у військові частини, де нині служать наші викладачі й родичі працівників нашого університету. Здійснювали також їхній бартер у ресторані «Високий Замок» на гарячі обіди, котрі доправляли до Яворівського військового полігону та до Навчального центру у Старичах. Через одного з волонтерів передавали батончики під Маріуполь. У кожній коробці смаколиків, що приходять на фронт, наші захисники знаходять мотиваційні малюнки львівських діток.
Кожен наш батончик зроблений з любов’ю, теплом людських рук і з побажанням хлопцям «Тільки повернись живим!»
Ці батончики ми обов’язково передамо й колективу АрміяInform, аби ви їх скоштували й поділилися з бійцями, про яких пишете на своїх шпальтах.
— Ловлю вас на слові!
