Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
«Привчіть себе говорити правильно: не «Після війни», а «Після перемоги»! Слава Україні!». Лише одна фраза, яку опублікував на своїй сторінці за два дні до смерті старший лейтенант Денис Максишко, але в ній увесь Денис.
Чоловік народився 11 вересня 1982 року в місті Запоріжжя, там він здобув освіту юриста. Свого часу під час роботи у Святогірській лаврі Денис набув досвіду та вміння працювати з кіньми. І любов до цих благородних тварин він проніс крізь усе життя.
— Він приїхав до нас, коли йому була потрібна пауза. Денис шукав себе і знайшов. Дуже швидко цей ерудований, веселий і життєрадісний чоловік поринув у роботу, яка була йому зовсім не властива, і навів лад у господарстві, за яке відповідав. А ще знайшов тут своє кохання — тренера Ганну Вольську, — пригадує співзасновник клубу «Кінний дім Конго» Олександр Чебручан.
У ті роки Денис Максишко дуже захопився іпотерапією, напрямком реабілітації за допомогою верхової їзди. Але Революція Гідності 2014 року, Майдан, анексія Криму та війна на Донбасі різко змінили його життєвий курс…
Денис вирішив, що хоче служити в армії, але тоді за медичними показниками це було для нього складно, бо мав певні проблеми зі здоров’ям. Але хіба такі дрібниці могли зупинити українського лицаря? Тож, попри всі труднощі, він свого досяг і в складі добровольчого українського корпусу «Правий Сектор» став на захист своєї держави. У 2017-му чоловік став до лав 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. Неодноразово сміливі дії та грамотні рішення командира самохідної артилерійської батареї старшого лейтенанта Дениса Максишка сприяли успішному виконанню завдань підрозділу та збереженню життя особового складу.
— Ми познайомилися влітку 2017-го, коли прийшли служити у 28-му ОМБр. Хоча ми були солдатами, але Денис на той час вже мав чималий досвід — встиг понюхати пороху на війні ще добровольцем. З перших днів стало зрозуміло — він справжній лідер, умів вести за собою людей. Тому вже за рік ми з ним разом пройшли сержантські курси, але на цьому Денис не зупинився і твердо вирішив стати офіцером, з цією метою закінчив відповідні тримісячні курси. Після цього він повернувся до дивізіону й поступово доріс до «комбата», а я незабаром прийшов до нього як командир гармати. Він був справжнім командиром, який не цурався роботи і ніколи не скупився на добре слово. По-батьківськи ставився до підлеглих, — пригадує побратим Дениса головний сержант на псевдо «Лакі».
Денис Максишко загинув 14 березня 2022 року під Миколаєвом. Під час ведення бою з противником на кордоні з Херсонською областю командир впевнено керував вогнем самохідної артилерійської батареї в умовах постійного вогневого впливу противника. Кожен його крок, кожне вчасно прийняте рішення забезпечили визволення населеного пункту від російських загарбників та подальше утримання закріплених рубежів. Завдяки рішучим діям та вмілому управлінню Дениса Максишка було завдано потужного вогневого ураження рашистів, знищено їхній блокпост, виведено з ладу техніку та знищено чимало особового складу. Але під час переміщення в район запасних вогневих позицій його підрозділ потрапив під артилерійський обстріл російських загарбників. Мужній командир загинув. Денис до останнього подиху робив усе, щоб зберегти життя особового складу своїх підрозділів.
Поховали українського захисника 17 березня у Визирці. В останній шлях його проводжали рідні, друзі та товариші по службі. З болем у серці та ненавистю до ворога вони запевнили, що прийдуть на могилу до свого побратима, як він їм і наказував: не «Після війни», а «Після перемоги»!
Указом Президента України за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі старшому лейтенанту Денису Максишку присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
Слава Героям!
