Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Шановні панове спікери!
Пане Тішоку та члени уряду!
Шановні сенатори та депутати Ерахтасу!
Дорогий народе Ірландії!
Цієї ночі по території нашої держави знову вдарили російські ракети. Підло й по звичайній цивільній інфраструктурі. Зокрема, по черговій базі з пальним. Одній із десятків, які Росія розглядає як мішень. І це вже стало фірмовим почерком окупантів — знищувати все, що забезпечує звичайне життя звичайним людям. Вони послідовно знищують місця зберігання пального, розподільчі центри продуктів, знищують навіть звичайну аграрну техніку та мінують поля. Мінують постійно все. Все, що залишають.
Крім того, Росія заблокувала всі наші морські порти разом із тими суднами, які вже були завантажені аграрною продукцією на експорт.
Для чого вони це роблять?
Бо вони розглядають і голод як свою зброю. Зброю проти нас, звичайних людей. Як інструмент, щоб домінувати.
Україна — одна з провідних держав на світовому ринку продовольства. Без нашого експорту — це не просто дефіцит, а загроза голоду для понад десятка країн Африки та Азії. Бо фізично не вистачатиме обсягів продукції і суттєво зростуть ціни. Це факт.
Для мільйонів бідних на півночі Африки та в частині азійських країн стане ще складніше годувати свої сім’ї.
Зараз в Україні — час посівної кампанії. Зривати нам посівну, знищувати нашу інфраструктуру — це свідомо провокувати продовольчу кризу. А що станеться внаслідок цієї кризи? Як мінімум — політична турбулентність. Як максимум — спалахи насильства у регіонах, де нестабільність стає вже традиційною, і новий масовий потік біженців, які просто шукатимуть, як вижити.
Росія застосовує голод із перших днів війни й проти наших людей. Найгірше — в Маріуполі. Це півмільйонне місто було повністю заблоковане російськими військами понад місяць тому. Вони перекрили доступ як із землі, так і з моря. Будь-який доступ.
Вони блокують гуманітарні вантажі, не дають завезти нічого — їжу, воду, медикаменти. Поки був сніг, люди могли розтопити хоча б сніг, щоб отримати воду, а зараз немає й цього.
Тривають цілодобові обстріли, авіанальоти, тривають бомбардування… У Маріуполі не залишилося вже жодної цілої будівлі, жодної непошкодженої будівлі. У півмільйонному місті — жодної.
Загиблих і вбитих ховали просто у дворах розбитих багатоповерхівок. Коли могли це робити. Але навіть так поховати у значній кількості випадків не вдавалося. Тіла людей так і залишилися на вулицях, у руїнах будинків, у завалених підвалах.
Ми не знаємо, скільки маріупольців було вбито Росією. Але ми точно знаємо, що це було частиною загальної тактики окупантів. Вони те саме зробили або намагалися зробити з Черніговом, Сумами, Охтиркою, Харковом, Ізюмом, Волновахою та багатьма іншими нашими українськими містами. Можливо, ви ще поки не чули всі ці назви. Але це мільйони людей, яких Росія просто намагалася знищити. І продовжує це робити.
Коли це чуєш, може здаватися, що це неможливо. Може здаватися, що ніхто в сучасному світі не наважиться робити таке. Але це реальні факти.
Факт, що мешканці Маріуполя на аркушах шкільних зошитів малювали, як знайти, де у міських дворах поховані тіла їхніх близьких. Факт, що російські окупанти розстрілювали людей на дорогах, коли ті намагалися врятуватись із заблокованих міст. Досі на українських автошляхах — сотні розстріляних машин.
Факт, що російські військові навіть не намагалися прибирати з вулиць тіла убитих людей. Поки Буча, Ірпінь та інші наші міста перебували в окупації, трупи лежали просто на дорогах, на узбіччях, у дворах будинків — де завгодно…
Факт, що за 42 дні російського повномасштабного вторгнення в Україну загинуло щонайменше 167 дітей. Ми ще не знаємо всіх жертв Маріуполя. Ми не знаємо жертв інших міст, районів, де тривають бойові дії або окупація.
Факт, що внаслідок російських обстрілів зруйновано або пошкоджено 927 освітніх закладів, 285 лікарень. Окупанти обстріляли навіть 73 швидких!
Вони бомбардували й обстрілювали навіть церкви… Навіть будівлі-укриття, про які вони точно знали, що там немає нікого, окрім жінок і дітей… І це факт.
Держава, яка це робить, не заслуговує бути серед інших у міжнародній спільноті.
Росія не заслуговує на відносини з нею, як з однією з нормальних держав. Вона повинна відповідати за все, що наробила на українській землі.
Російські військові прийшли в Україну як армія колонізаторів. Їхні державні пропагандисти, їхні політики навіть не приховують більше, що вони хочуть.
У ХХІ столітті вони розглядають свою державу як колоніальну імперію, яка нібито має право підкорювати сусідні народи та знищувати будь-яку основу для їхнього самостійного життя. Знищувати навіть саму ідентичність народів. Все, що робить нас українцями…
Російські військові цілеспрямовано шукали та вбивали вчителів в окупованих районах. Усіх, хто був пов’язаний з армією. Вони викрадають представників місцевого самоврядування, вбивають керівників громад. Разом із російською армією на нашу територію одразу заходили й підрозділи, які створені для придушення будь-якого політичного опору…
Зараз, коли лунають дискусії про санкції проти Російської Федерації, я просто вже не можу чути будь-які сумніви, не можу бачити будь-яку нерішучість…
Після всього, що ми пережили в Україні. Після всього, що зробили російські війська. Навіть зараз, коли світ уже все знає про воєнні злочини Росії проти наших людей, нам доводиться переконувати навіть деякі європейські компанії піти з російського ринку. Нам досі доводиться переконувати західних політиків деяких країни, що потрібно зупинити будь-який зв’язок російських банків із глобальною фінансовою системою. Нам досі доводиться, на жаль, переконувати Європу, що російська нафта не може забезпечувати російську військову машину щедрим потоком грошей.
Пані та панове!
Ірландський народе!
Ви з перших днів російського вторгнення — на боці добра. На боці свободи. На боці України. І це також факт. Ви не сумнівалися, чи допомагати нам. Ви одразу почали це робити. І хоча ви — нейтральна країна, ви не залишилися нейтральними до горя й страждань, які Росія принесла українцям. Я вдячний усім вам за це. Я вдячний і керівництву вашої держави, і кожному ірландцю і кожній. Вдячний за підтримку санкцій проти Росії. Вдячний за надану нам гуманітарну та фінансову підтримку.
Вдячний за особливу турботу про наших людей, які шукали та знайшли безпеку на вашій землі. Тільки вдумайтесь у це: Росія залишила без дому вже 10 мільйонів українців, які були змушені поїхати з рідних міст через цю війну… З цим просто неможливо змиритися!
Але будьмо свідомими того, що Росія ще не відмовилася від своїх планів. Ще продовжує наступальні операції в Україні. Ще шукає, як підкорити весь наш український народ.
Ми повинні разом зробити все, щоб Росія шукала тільки мир. Тільки спосіб вийти з території України та дати нам спокій.
Тому я закликаю вас проявити ще більше лідерства у нашій антивоєнній коаліції!
Закликаю вас переконувати партнерів по Євросоюзу щодо жорсткіших санкцій проти Російської Федерації. До таких санкцій, які реально зупинять військову машину Росії.
Треба зупиняти всю торгівлю з Росією. Треба блокувати звʼязки російських банків із фінансовою системою світу. Треба обривати потік грошей, які російський бюджет отримує за нафту й витрачає саме на ракети, на бомби, на артилерійські обстріли…
Світ уже давно розробив відповідні механізми. Кожен знає, що потрібно робити.
Єдина перешкода — це дефіцит принциповості окремих лідерів. Поки що. Політичних лідерів, бізнесових лідерів. Які все ще думають, ніби війна та воєнні злочини — це не так страшно, як фінансові збитки.
Я впевнений, що ваше лідерство може це змінити.
Я впевнений, що всім нам у Європі разом вдасться зупинити цю страшну війну та повернути мир і стабільність на сході Європи. Затягувати з цим — просто неможливо. Що довше триває російська агресія, то гіршими будуть наслідки не тільки для нашого континенту, а й для сусідніх регіонів нашої планети.
Пані та панове!
Ірландський народе!
Наша з вами спільна принциповість, наша з вами спільна хоробрість уже почали нову сторінку історії відносин України та Ірландії. Наше взаєморозуміння та взаємоповага вже на тому рівні, коли можна сказати: лише питання часу, щоб ми з вами разом жили у нашому спільному європейському домі. Я вдячний вам за підтримку спеціальної прискореної процедури надання членства Україні у Євросоюзі. З вашим лідерством це буде ще швидшим і ще вигіднішим для обох наших народів.
І вже зараз потрібно думати про відновлення нашої країни. Про відновлення після війни. Ми запрошуємо провідні країни планети взяти участь у відбудові України. Зрозуміло, що я запрошую Ірландію взяти участь у цьому проекті. Із задоволенням роблю це.
Наприклад, у нашій Херсонській області. Ваше вміння цінувати життя і людей, ваше вміння налагоджувати життя у громадах, ваш економічний потенціал — вони всім відомі. Тож об’єднаймо наші сили й покажімо, що Україна та Ірландія разом здатні зробити значно більше, ніж планувала зруйнувати найбільша держава планети.
Вдячний Ірландії!
Слава Україні!
Джерело: Офіційне інтернет-представництво Президента України
