Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову… Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася…
Військовослужбовці окремої мотопіхотної бригади продовжують успішно знищувати ворога. Українські артилеристи цілодобово мстять рашистам за вбитих і скалічених українців, за зруйновані міста і села – наші захисники вираховують позиції ворожих розрахунків, вводять їх в оману та нищать реактивними снарядами техніку й живу силу противника. На них постійно чатує ворог, у військових є лише 4-5 хвилин, щоб покинути позицію після виконання завдання. Тому не останню роль тут відіграє вправність водія.
Механік-водій реактивно-артилерійського дивізіону сержант В’ячеслав не з чуток знає, як це працювати з машиною за будь-яких умов: і в лютий мороз, коли, здається, пальці перестають слухатися від холоду; і під нещадними обстрілами противника. Він – вояк бувалий. На війні ще з 2019 року. Найбільше у своїй роботі не терпить недбалості. Тому до сьогодні кожен його виїзд вдалий.
– Моє головне завдання – слідкувати, щоб машина завжди була «на ходу», аби у разі потреби ми могли своєчасно здійснити маневр чи тривалий марш. Також треба вміти користуватися місцевістю: розташувати машину так, щоб ворог її не помітив, а ми могли б вести спостереження чи вести вогонь. Тому я завжди, якщо випадає така можливість, сплю в кабіні на своєму місці. Це дозволяє в лічені секунди підготуватися до виїзду, – розповідає В’ячеслав.
Чоловік говорить, що нерідко доводиться виконувати завдання у темну пору доби і щоб не виявити себе ворогу доводиться вести машину без світла, як-то кажуть, наосліп. Йому вдається це робити досконало, адже досвід помножений на бойову лють, робить з наших захисників справжніх супергероїв, які здатні знищувати рашистів без сну і відпочинку.
– Коли 24 лютого ми дізналися, що росія розпочала широкомасштабне вторгнення, охопив водночас страх, але не за себе, тут ми давно його позбулися, а за наші родини, за друзів, за всіх мирних жителів, а ще неймовірна лють, яка з кожним днем, з кожним наступним злочином цих недолюдей лише зростає. Ми готові зранку до ночі рвати їх голими руками за понівечене дитинство наших дітей, за сльози матерів, за сплюндровані міста та села, – не приховує емоцій В’ячеслав.
За українського військового щоденно моляться мати, сестра, дружина і його діти, а також вся Україна, бо знають, що наші захисники виконуватимуть свою роботу, поки у росії не скінчаться усі покидьки.
Фото Дмитра Завтонова
