Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Понеділок у Харкові видався гучним – місто здригалося від ворожих градів та сильної відповіді нашої арти на обстріли окупантів. З боку Салтівки знову валить сильний дим. Гості біля будівлі ЦНАПу в центрі міста в очікуванні молодят тривожно поглядають у той бік.
А ось і вони – 24-річні Єгор та Ліза. Вони щасливо усміхаються. Сьогодні ніщо не може зіпсувати їм настрою – день їхнього весілля. До місця, де офіційно стануть подружжям, пара крокує швидко та впевнено.
Голова майбутнього подружжя – захисник України. У 2016 році, ледве Єгору виповнилося 18 років, він взяв до рук зброю та відправився на схід України боронити її. Потім працював психологом, допомагав особам з наркотичною та алкозалежністю. 24 лютого цього року одним із перших одягнув однострій, аби дати достойну відсіч оркам, які посягнули на українські землі. Ліза – фахівець з вебдизайну.
В очікуванні решти гостей молодята не припиняють обійматися, не соромлячись демонструвати цьому світові, який назавжди змінила війна, свої щирі почуття.
Єгор та Ліза познайомилися два з половиною роки тому на форумі з гендеру, а 11 вересня 2021 Єгор зробив пропозицію коханій.
– Це було в парку Горького Харкова. Він запросив мене проїхатися на «Американських гірках» – після цього адреналін зашкалював. Але ще більше він піднявся, коли Єгор встав на коліно та запропонував стати його дружиною. Дівчата, які працювали на атракціоні, випустили над нами хлопавки, а потім ми дружно прибирали весь цей безлад, – усміхається наречена, переказуючи ті моменти життя. Моменти, які мали місце до війни…
З розписом вирішили не поспішати, але широкомасштабне вторгнення російських окупантів все змінило… Адже ніхто не знає, чи буде завтра…
– Я звернувся до командира з проханням організувати наше весілля. І ось ми тут… – розповідає Єгор. – І тут же демонструє обручки. Як я їх обирав та як вони їхали до Харкова – це окрема історія, і я її нікому не розповім.
Раптом біля будівлі ЦНАПу стає гучно – то підтягнулися побратими Єгора. Несподівано для молодят вони «організували» букет для нареченої – ніжні рози постільних тонів. Один із армійців чіпляє на форму нареченого аналогічну бутоньєрку.
І ось молодят урочисто запрошують до зали одружень. Ті беруться за руки та впевнено крокують то стійки, де вже на них очікують документи для підпису. Від хлопців у формі постійно тривають жарти на адресу Єгора про те, щоб він одумався, але всі гості розуміють, що це через хвилювання за побратима та його подальшу долю.
Урочисто звучить Марш Мендельсона, Єгор та Ліза надягають одне одному обручки, ставлять підписи і реєстратор шлюбів проголошує молодят чоловіком і дружиною… Свідки відкорковують плашку шампанського (і де тільки вони знайшли її в ці часи?). Під гучне «Гірко» подружжя закріплюють цю мить поцілунком та роблять по ковтку напою – більше не можна, війна…
Після привітань побратими Єгора оголошують ще один сюрприз. Вони згуртовуються та, спочатку сором’язливо, а потім впевненіше співають «Червону руту». Чоловік запрошує дружину на перший шлюбний танець… У цю мить немає видовища прекраснішого, ніж ця пара…
А ми бажаємо молодятам миру і довгих років життя. Ця пара стане однією з багатьох, кому судилося відроджувати нашу славетну українську націю…
