Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Полтавка Олена за час війни перетворила невелику майстерню із пошиття суконь на фабрику — потужне виробництво з виготовлення тактичних жилетів для військових. Майстерня наразі має 4 робочі цехи, понад 20 швейних машин та команду швачок із різних регіонів України. Чимало з них покинули свої домівки через постійні обстріли та перебралися до Полтави.
На початку майстрині шили розвантажувальні жилети із брезенту, а тепер виготовляють армійську амуніцію із професійної тканини у промислових масштабах.
— Ми взяли американський зразок, зробили з нього лекала та відшили першу партію. Її передали в один із підрозділів ЗС України. Тепер наші вироби не із брезенту, а з професійної тканини, — розповіла організаторка виробництва Олена. — До речі, наша продукція проходила тестування на полігонах. Були невеликі зауваження, ми з’ясували, у чому причина, і все переробили. Тепер вона міцна та дуже хорошої якості.
На підприємстві швидкі темпи роботи, але через брак робочих рук майстри ледь встигають за потребами.
— Мої дівчата вже фізично втомлені, деякі працюють без вихідних по 12 годин. Хоча графік вільний, і працює хто скільки зможе. Жодна зі швачок чи закрійниць досі не натякнули про зарплатню. У мене працює дівчина, у неї свій бізнес, але вона зранку приходить і до вечора в мене шиє, — зазначила Олена.
Наразі майстерня передала армійцям вже понад 2 тисячі розвантажувальних жилетів і плитоносок. Усю продукцію надають військовим безкоштовно.
