Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Заступник командира окремого батальйону територіальної оборони майор на бойове псевдо «Маестро» зустрів цю війну в рідному Мелітополі, де долучився до розгортання підрозділу ТрО, у складі якого й провів перші бої.
Свого часу він навчався у військовому університеті, згодом захищав Донецький аеропорт у складі 79-ї бригади. Після закінчення строку військового контракту звільнився з армії, а у 2021 році призвався в Мелітопольський військовий комісаріат. Пізніше перевівся в батальйон ТрО.
— 24 лютого, окрім резервістів, до командування батальйону зверталися й прості громадяни, що прагнули долучитися до оборони України. Зброю видавали поки що тільки контрактникам-резервістам. Чекали команди з Херсонської області, адже знали, що там стоїть угруповання військ «Південь». Та згодом надійшла інформація, що ворог завдав по ньому ракетний удар, — розповідає «Маестро». — До нас того дня зайшли залишки роти морської піхоти, що стояла біля мосту, який мали підірвати у разі російського наступу. Розказали, як їхній піхотинець себе підірвав, бо не спрацював дистанційний підрив. Загинув, але до кінця міст не знищив, і москалі цим скористалися.
…У Мелітополі залишався лише батальйон ТрО і поліція. Конче потрібні були протитанкові засоби. Територіали спрямували мобільну групу на чолі з головним сержантом «Планом» до прикордонників, які могли поділитися «Мухами». Коли група поверталась, зустріла ворожу колону і розстріляла її головну БМП. Окупанти зупинились і відійшли, попри те, що їхня перевага в техніці та живій силі була цілковитою.
— Насичений подіями день, 24 лютого, здавався неймовірно довгим. Надійшов наказ відбути на Василівку та отримати зброю. Виїхали на власних 9–10 автівках. Декількома автобусами допомогла мерія. Озброїлися, взяли боєкомплект та отримали наказ повернутися в Мелітополь і зайняти північні окраїни. На той час окупанти вже зайшли в місто. Однак добратися передмістя на автівках не вдалося — дорога була всипана уламками. Ворожий РЕБ повністю глушив рації та мобільний зв’язок. Вночі територіали отримали інший наказ: займати оборону мостів у районі сусіднього містечка. Далі перекинули контролювати міст на стратегічному напрямку. Його замінували, і ми мали там стояти, допоки міст не підірвуть. Потім відійти, — говорить офіцер. — Попередили, що будуть наші відходити. Не лякатися, все нормально. Згодом справді з’явилась наша бронетехніка. Ми їх привітали — вони нас. Не минуло й 10 хвилин, дивимося: мчить КамАЗ один, другий, третій… На дверцятах літера «Z». За ними — нікого. Ми почали їх переслідувати.
Орки помітили українську колону, зупинилися та розосередилися в посадці. У них був один заправник і дві машини з живою силою. Розпочався бій. Українці влучним пострілом з РПГ-7 підпалили одну ворожу машину. Почав рватися боєкомплект. Ворог запанікував. А коли українські воїни застосували переносний міномет, у противника з’явилися вбиті та поранені. Вони спробували перейти й закріпитися на іншому боці дороги. Утім, натхненні успіхом територіали засипали їх гранатами. Зрештою, всі три ворожі машини розтрощили. Зично вибухнув ворожий заправник.
У цей час з іншого боку заходила основна колона противника…
— Ті орки, з якими ми вступили у бій, певно, виїхали з іншої дороги і були переконані, що відстають. Саме тому рвонули вперед, а насправді вони випередили головні сили. Колона противника засікла бій і зупинилася за 800 м від нас.
…Посадка, за нею — поле, за пів кілометра — село. Поки тривав бій, хлопці відігнали машини туди.
— Я організовував бій, — згадує офіцер. — Бачу, залишилась тільки одна машина — моя. Все рветься, біжу, стрибаю в неї, розвертаюсь, їду назад (ще не знав, що там ворог). Бачу: якась техніка. Cпалах! Одразу вивертаю кермо ліворуч у кювет. Не знаю, з чого стріляли орки, може «беха» чи СПГ, але машина в мене злетіла, немов пір’їнка, та перевернулась. Я ледь виліз… Вийшов через поле.
Цей бій став бойовим хрещенням мелітопольського тербатальйону. Було знищено (за свідченням місцевих мешканців, що згодом побували на місці бою) понад 30 російських солдатів. Основна колона орків дала один залп і боязко залишалась на місці. Наші — всі живі, не поранені і не контужені.
Оборонці Запорізького краю відчули натхнення.
— Ми таки добре побили непроханих російських зайд! — каже «Маестро». — Далі буде!
P.S. У день, коли спілкувався із заступником комбата, мелітопольські територіали спільно з підрозділами ЗСУ провели успішний контрнаступ, звільнили від російських орків декілька населених пунктів та захопили російський танк.
