Про це під час заходу, присвяченому річниці створення Громадської антикорупційної ради при Міноборони, розповів заступник Міністра оборони підполковник Юрій Мироненко….
Такий зараз час, що кожен робить задля перемоги над ворогом усе, що може — на своєму місці та по мірі можливості. Галичанину Андрію Брошнівському — вже 60. І пенсіонер розуміє, що в тилу може принести більше користі нашому війську, ніж у своєму віці на передовій. Тому, коли московія вторглася в Україну, чоловік вирішив: треба щось робити, аби долучитися до загальної справи. І він почав виготовляти тушонки для бійців на передовій. За незначний проміжок часу руками пана Андрія та його друзів вироблено вже близько 2500 пів літрових банок смачної домашньої тушонки.
— На початку війни з друзями Леонідом і Сергієм думали, як допомогти нашим хлопцям, і вирішили робити тушонки, — розповідає волонтер. — Наше виробництво знаходиться у Львівській області, а відправлення готової продукції здійснюється по всій Україні — у гарячі точки та безпосередньо на передову.
І в самого Андрія Брошнівського, і в його друзів — у кожного зараз хтось із рідних чи знайомих зі зброєю в руках захищає Україну на Сході, Півночі, Півдні та на підступах до столиці.
Журналістові АрміяInform пан Андрій розповів, як йому з однодумцями вдалося втілити свій задум у життя.
— Починали втрьох, потім долучилися ще друзі, їхні дружини, які мали досвід приготування тушонок та м’яса взагалі, — продовжує чоловік. — Потім позичили в добрих людей 5 автоклавів і взялися до роботи. З однієї свині виходить приблизно 120-130 пів літрових банок тушняка, а ще є паштет, тушковані ребра й копченина, яка у вакуумній упаковці теж їде на війну.
Наразі галицькі волонтери відправили на передову вже кілька партій готової продукції, комплектується черговий «тушонковий» вантаж. За 2 тижні наполегливої роботи вони обробили близько 20 свиней.
— Домовилися з фермером, купляємо в нього свиней за хорошою ціною, — пояснює пан Андрій. — Веземо додому, розробляємо тушу на частини: щось — на паштети, щось — на тушонку, частину — на копчення. Ну, і готуємо все це.
Завжди, каже волонтер, є проблеми з тарою та кришками, які шукають серед знайомих та купують по магазинах та ринках. Уже сутужно й з грошима на придбання м’яса, адже спочатку купляв за свої пенсію й зарплату, згодом почали допомагати небайдужі земляки. Сили й бажання робити й надалі, робити ще більше — є, говорить чоловік, але він та його колеги будуть раді кожному, хто зможе долучитися до цієї благородної справи. Знайти волонтера, аби домовитися про співпрацю, можна в соцмережах.
А після перемоги пан Андрій мріє нарешті знову піти в Карпати. Гори — це його хобі та любов, на яке зараз, звісно, часу немає. Але чоловік переконаний, що зовсім скоро український народ прожене ординських зайд, заживе спокійним життям, і він зможе знову піти в гори — розчищати стежки, насолоджуватися чистим повітрям українських Карпат та ні з чим незрівнянними краєвидами. Тож навіть заради цього перемогу варто наближати з усіх сил!
