Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Такий зараз час, що кожен робить задля перемоги над ворогом усе, що може — на своєму місці та по мірі можливості. Галичанину Андрію Брошнівському — вже 60. І пенсіонер розуміє, що в тилу може принести більше користі нашому війську, ніж у своєму віці на передовій. Тому, коли московія вторглася в Україну, чоловік вирішив: треба щось робити, аби долучитися до загальної справи. І він почав виготовляти тушонки для бійців на передовій. За незначний проміжок часу руками пана Андрія та його друзів вироблено вже близько 2500 пів літрових банок смачної домашньої тушонки.
— На початку війни з друзями Леонідом і Сергієм думали, як допомогти нашим хлопцям, і вирішили робити тушонки, — розповідає волонтер. — Наше виробництво знаходиться у Львівській області, а відправлення готової продукції здійснюється по всій Україні — у гарячі точки та безпосередньо на передову.
І в самого Андрія Брошнівського, і в його друзів — у кожного зараз хтось із рідних чи знайомих зі зброєю в руках захищає Україну на Сході, Півночі, Півдні та на підступах до столиці.
Журналістові АрміяInform пан Андрій розповів, як йому з однодумцями вдалося втілити свій задум у життя.
— Починали втрьох, потім долучилися ще друзі, їхні дружини, які мали досвід приготування тушонок та м’яса взагалі, — продовжує чоловік. — Потім позичили в добрих людей 5 автоклавів і взялися до роботи. З однієї свині виходить приблизно 120-130 пів літрових банок тушняка, а ще є паштет, тушковані ребра й копченина, яка у вакуумній упаковці теж їде на війну.
Наразі галицькі волонтери відправили на передову вже кілька партій готової продукції, комплектується черговий «тушонковий» вантаж. За 2 тижні наполегливої роботи вони обробили близько 20 свиней.
— Домовилися з фермером, купляємо в нього свиней за хорошою ціною, — пояснює пан Андрій. — Веземо додому, розробляємо тушу на частини: щось — на паштети, щось — на тушонку, частину — на копчення. Ну, і готуємо все це.
Завжди, каже волонтер, є проблеми з тарою та кришками, які шукають серед знайомих та купують по магазинах та ринках. Уже сутужно й з грошима на придбання м’яса, адже спочатку купляв за свої пенсію й зарплату, згодом почали допомагати небайдужі земляки. Сили й бажання робити й надалі, робити ще більше — є, говорить чоловік, але він та його колеги будуть раді кожному, хто зможе долучитися до цієї благородної справи. Знайти волонтера, аби домовитися про співпрацю, можна в соцмережах.
А після перемоги пан Андрій мріє нарешті знову піти в Карпати. Гори — це його хобі та любов, на яке зараз, звісно, часу немає. Але чоловік переконаний, що зовсім скоро український народ прожене ординських зайд, заживе спокійним життям, і він зможе знову піти в гори — розчищати стежки, насолоджуватися чистим повітрям українських Карпат та ні з чим незрівнянними краєвидами. Тож навіть заради цього перемогу варто наближати з усіх сил!
