«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
8 березня 2022-го бойовому медику сержанту Катерині Ступницькій було, м’яко кажучи, не до святкування… Тривали важкі бої за визволення селища Макарів на Київщині, через яке ворог мав намір прорватись до столиці.
Ворожа арта не вщухала ні на хвилину… Та українських воїнів це аж ніяк не зупиняло, вони нещадно нищили окупантів — одна за одною ворожі машини спалахували від влучних пострілів. Противника відкидали все далі й далі, звільняючи такий важливий населений пункт.
«Дідько! Підбили екіпаж танка командира першої роти!» — прокричав Катерині хтось із побратимів!
Дівчина, не задумуючись, помчала за пораненими! Якщо не вивезти зараз — можуть не вижити!
«І звідки у неї стільки хоробрості? В її-то 25 років? Хоч у вогонь, хоч у воду», — дивувались побратими молодій, хоч і досвідченій після фронтових ротацій Катрусі.
Під шквальним вогнем противника змогла евакуювати всіх — і командира, і членів екіпажу. Дівчина оперативно надала першу медичну допомогу і вивезла танкістів для подальшої евакуації у безпечне місце. Сама ж одразу повернулась до підрозділу.
Щойно увечері з’явилась мінімальна надія хоча б на пів години спокою — окупанти завдали низку ракетно-бомбових ударів по периметру. Пряме потрапляння у будівлю, яка слугувала медичним штабом, не залишило шансів на життя. Побратими дівчини до останнього вірили, що Катю ще можна врятувати, з надією розбираючи завали. Та дива не трапилось… Навіть суворі та скупі на емоції воїни, які не раз бачили смерть на полі бою, не могли стримати сліз…
Катерині було всього 25 років. Та набутого досвіду вистачило б не на одну наукову статтю.
У рідному селі розповідають, що дівчина змалечку мріяла про медицину, жартують, що усі ляльки були її пацієнтами. Після медичного коледжу вона трішки попрацювала у сільському ФАПі. Та зовсім недовго, адже думка «а що як стану корисною на фронті» не давала спокою ще з першого дня після випуску. Тож у свої 20 впевнено зайшла до районного військкомату і заявила: «Хочу служити у бойовому підрозділі!» Була готова до відповіді на кшталт «тобі дітей народжувати чи борщі варити», а натомість почула: «медики вкрай потрібні»! І закрутилось… Полігон, бойові позиції, відсутність сну та неймовірні люди поруч. Та як би важко не було, Катерина завжди казала, що саме у бригаді — на своєму місці.
Красуня не раз була на передовій, врятувала чимало життів захисників. Лиш зрідка поміж ротаціями виривалась додому. Коли контракт закінчився, Катя довго на «цивілці» не затрималась. «Ще навідпочиваюсь», — переконала себе і знову підписала контракт…
З початку повномасштабного вторгнення сержант Ступницька була в самому епіцентрі боїв. Вона знову і знову мчала на порятунок, витягала поранених, перев’язувала, часто і присісти часу не мала…
«І звідки у ній було стільки хоробрості? В її-то 25?..» — це питання ще не раз поставлять собі й побратими, і друзі, і рідні дівчини…
Поховали Катерину 12 березня в рідному селі Залізниця Корецького району на Рівненщині.
За визначну особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України від 19 березня 2022 року № 148/2022 сержанту Катерині Вікторівні Ступницькій присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
Слава Героям!
