Це далеко не вичерпний перелік вимог до наземних роботизованих комплексів, спроможних виконувати найрізноманітніші завдання на сучасному полі бою. Про завдання та різновиди НРК, визначальні характеристики…
Недільний ранок у Києві здавався звичайним. Парком гуляли кияни з собаками, бігали прихильники здорового образу життя, хтось пив ранкову каву на лавці. І лише десь там на околицях Києва були чутні поодинокі постріли і лунала канонада артилерії. Столиця України чинить спротив російському загарбнику. Але життя триває. Неподалік від парку церква, де після ранкової служби кореспондент АрміяInform зустрівся з митрофорним протоієрей Павлом Основенком, заступником голови Синодального управління військового духовенства Православної церкви України зі співпраці з добровольчим рухом і Військовою службою правопорядку Збройних Сил України. Говорили про те, як змінилося життя, про військових і про справедливий мир.
— Перший день війни. Розпач, біль, перші загиблі, страх. Яким був для вас цей день?
— Для мене цей день був не неочікуваним. Тому що я знав, що він відбудеться. Тільки було питання часу: коли? Коли ми прокинулися від тих вибухів, перша тривога була за всю країну, за людей. Мені відомі їхні методи. Вони будуть знищувати будинки, цвинтарі, святі храми. Була тривога за свою родину. У мене шестеро дітей, тому було хвилювання.
Попередня у мене була домовленість, коли настане цей час, збираємось біля церкви. О сьомій ранку я вже був на місці. Там були представники «Правого сектору», добровольчих батальйонів та інші. Ми обговорили план дій і рушили в центр Києва. Там розгорнули мобілізаційний намет, куди записувалися кияни. Тепер це 13-та резервна сотня в територіальній обороні. Зранку 24 лютого був з ними, а потім у військкоматі, пізніше спілкувався з військовослужбовцями Військової служби правопорядку України, в дисциплінарному батальйоні. Словом, цілий день — в перемовинах, роз’їздах, підготовці.
Кожного четверга за традицією о 10 годині ми провели молебень до Святого Миколая з молитвою про визволення від нашестя чужинців.
— Як у Вас, капелана, після цього змінилося життя?
— Життя не змінилося, змінилася його інтенсивність. Я знаходжуся в добровольчому підрозділі, де є штатним капеланом. Крім того, я опікуюсь Військовою службою правопорядку ЗС України, часто відвідую дисциплінарний батальйон. Нещодавно на прохання керівника сектору я освятив всі блокпости в одному з районів столиці. Щодня провожу ранішню молитву в підрозділі, служу молебні, хтось сповідається, причащається, відвідую різні підрозділи, де є потреба в моїй допомозі.
— А багато до Вас тепер звертаються цивільні й військові?
— Я майже 30 років служу священником у Києві, то звичайно, що багато хто до мене звертається. Особливо в цей нелегкий час люди потребують поради, як і що робити в різних випадках. Військові також звертаються. Я був в одній військовій частині й звернувся до всіх з пропозицією охреститися, якщо хто не хрещений і бажає це зробити перед участю в бойових діях. Згодом до мене підійшов командир одного з підрозділів і сказав, що є один охочий, і ми здійснили таїнство Хрещення. Також захисники сповідаються і причащаються. Крім того, ми проводимо освячення зброї, якою захищаємо нашу землю і наш народ.
— А були особливі прохання?
— До мене вже двічі зверталися з проханням одружити — один у дисциплінарному батальйоні, а другий в військкоматі (ТЦК та СП).
— Що відчуваєте тепер як служитель церкви?
— Я відчуваю радість і гордість, коли наші розбивають колони російських окупантів. Коли знищують їхню техніку. Коли руйнують плани окупантів. За день багато разів відбувається зміна стану душі: від радісних до сумних. Я бачу, що мої друзі у Маріуполі і їм не може надійти допомога, і я сумую за це. Раніше такого не було. Але з молитвою до Бога стає легше.
— Як Ви бачите справедливий мир, яким він має бути після війни?
— Справедливий мир для нас — це, по-перше — припинення військових дій з боку російських окупантів, по-друге — складання зброї, по-третє — здаватися в полон солдатам рф і командирів не слухати, по-четверте — очікувати законного вироку. Все, що було зруйновано росією, має бути відбудовано за рахунок їхніх активів. А родинам загиблих Українців рф має виплачувати компенсацію. Оце для нас є справедливий мир. І ніякий інший мир нас не влаштовує після тих звірств, що вони робили на нашій землі й роблять дотепер.
