«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
Це відбулось днями на одній з ділянок фронту.
Росіяни висувались черговою колоною. Як пригадує командир підрозділу, «йшли нахабно, попереду — „Тигр“, за ним БТР, танки й далі вже — БМП та вантажівки. Ми вчасно отримали інформацію, тому одна з наших груп зайняла позицію у потрібному місці. Там досить незручний профіль дороги, дерева, забудова і відразу — відкрито все. Там ми їх і зустріли. Тепло. З усією українською гостинністю».
Бійці з протитанковим ракетним комплексом NLAW були напоготові.
Як розповідає солдат, було це так.
— Ми відрили окопи — основний та запасний, і залягли в очікуванні. Командир ретельно перевірив, чи не видно нас з дороги, чи добре замаскувались і лише тоді вирушив у визначене місце. В нас були NLAW. Не можу сказати, що ми з цим озброєнням дуже добре були знайомі. На полігоні наш підрозділ їх вивчав, але я особисто не стріляв, тільки з РПГ-7. Та теорію вже варто було закріплювати на практиці. То ж я все підготував, як навчали, виставив скобу на 100 метрів. До місця, звідки ми очікували противника, було 250-300 метрів. Пройшло декілька годин. Трошки нервували, особливо, коли над нами проходив ворожий безпілотник.
Хлопець на секунди замовкає, між бровами з’являється зморшка, що трохи дивно на його дитячому обличчі. Якось ніяково посміхається…
— Та що там розповідати. Вже сутеніло, коли командир мигнув нам ліхтариком. Чуємо — гуркіт. Танкові двигуни — не наші, наш звук я не сплутаю. Кажу своєму товаришу — давай, вже час. Дістаю батарею — я її у внутрішній кишені тримав, бо холодно. Приєднав, натиснув контрольку — зеленим світиться, значить, гаразд. Бачимо — виїздить машина, на дверцятах — Z. Чітко пам’ятаю, що наша ціль — або танк, або БМП. «Тигра» того випустили на простір, він досить хутко йшов — десь кілометрів під 50. За ним — БТР, з довгою такою гарматою — 82-й, я його на картинках бачив. Ну, а далі вже наш гість — Т-72. Його не сплутаєш, над баштою броньований щит з віконцем. Ні, «мангалів» не було. А потім все якось дуже швидко — по «Тигру» лупанули, він став, БТР теж спалахнув — не знаю, хто його і чим. Танкісти зреагували швидко, танк рвонув з дороги, якраз у наш бік. А там вже м’який грунт, танк і загруз. Я підвів марку (приціл. — Ред.) йому на цей щиток над баштою, виждав декілька секунд і натиснув кнопку пострілу. Гупнуло добряче, ракета вийшла, бачу, запрацював двигун — пішла в бік танка. Мені навіть здалося, що мимо, але ні — чітко над ним бахнуло. Така яскрава хмара над танком, а потім за декілька секунд — з усіх щілин, як рвонуло полум’я! Потім вибух, бачу, як башта відлітає, і світло стало — навіть бруд на другому танку побачив. Танк горить, БТР горить, «Тигр» стоїть, наші валять зі стрілкового, а ми навіть розгубилися, я хотів вже другий танк бити, а мені товариш каже — стривай, там екіпаж тікає. Ну, далеко він не втік, а цей танк залишився цілим. Хто встиг — втік, але небагато, їх там вже ловили та вбивали. Ну, от власне й усе. Робота як робота.
Фото ілюстративне
