Командир розвідувального взводу на псевдо «Дячек» втратив двох своїх побратимів-односельців — Олександра Морознюка та Олександра Пашенка, з якими добровольцем мобілізувався до лав ЗС України, хоча й мав суттєву засторогу — інсулінозалежність.
— Ми всі з Іллінців, що поблизу Немирова. Саша Морознюк воював ще з 2015 року. Потім звільнився. Був прекрасним масажистом, хотів розпочати свою справу… Олександр Пашенко теж добровольцем пішов на війну, вважав, що без нього нам буде сутужно, адже він медик.
У бою під Новоселівкою, що на Запоріжжі, Олександр Морознюк дістав поранення в ногу. Олександр Пашенко кинувся його витягувати й… був буквально зрешечений кулями. Пораненого Морознюка товариші затягли до бусика. Рвонули на прорив, однак не пощастило… З тих, хто був у мікроавтобусі, вижив тільки один. Він розповів, що під час виходу їх обстріляла ворожа беха. Медика Олександра Пашенка, який залишився лежати обіч дороги, рашисти підійшли і розстріляли впритул…
— Саня Пашенко загинув героїчно, рятуючи Морознюка, — промовив «Дячек».
Очі офіцера випромінювали лють. Різким рухом він розстебнув бронежилет та вийняв передню захисну плиту. Вказав на специфічні маркування на ній і повідомив, що забрав її у вбитого ним кадировського офіцера. Вирізав місце враження й носить тепер пластину сам. Потім підійшов до свого авто й мовчки виклав на капот купу різномастих російських шевронів. Усі зрозуміли: зняв зі вбитих рашистів. На завершення вийняв і зім’ятий російський триколор.
— З цим вони хотіли пройти парадним маршем через Україну, але тепер підуть на добриво українських чорноземів, — процідив крізь зуби офіцер.
А ще попросив його сфотографувати: «Нехай бояться окупанти, я на своїй землі й боятися мені нічого!». Дав перезняти фото з побратимами зі свого телефона.
— Нехай пам’ять про моїх односельців-героїв буде вічною!
P.S. Побратими сфотографувалися 24 серпня у Вінниці на 30-ту річницю Незалежності України. Рівно за пів року до повномасштабного вторгнення росії…
