Міжнародну делегацію на чолі з координаторкою з питань охорони громадського здоров’я МКЧХ Аною Лусією Буено та керівником проєкту з фізичної реабілітації та інклюзії Суджитом Пандою зустрічав…
Сьогодні на Житомирщині для багатьох був особливо важкий день. Одразу у трьох містах області прощалися з військовослужбовцями Житомирського військового інституту імені Сергія Корольова. Усі вони були вбиті однією російською міною, обороняючи підступи до столиці від озвірілих кадировських покидьків та інших носіїв «русского міра» на багнетах кремля.
Троє молодих людей. Курсант, лейтенант і капітан, начальник курсу. 18, 20 та 32 роки відповідно…
Наймолодший — курсант Павло Трубій. Він народився влітку 2003 року в селі Врублівка Романівського району Житомирської області. Ріс і виховувався матір’ю, оскільки батько помер, коли малюку був лише рік. Після закінчення у 2020 році Романівської гімназії став курсантом ЖВІ. Неодноразово заохочувався командуванням курсу та факультету.
Лейтенант Владислав Селютін народився 2001 року в росії, в місті Кам’янськ-Шахтинський Ростовської області. Ріс і виховувався батьком, який вклав усе своє життя й душу в єдиного сина. Зростав на Луганщині, у місті Красний Луч. Через російську агресію сім’я вимушена була виїхати з рідного міста, тож у 2015-16 роках підліток Влад жив і навчався у Білорусі. Але вже невдовзі вирішив повернутися на Батьківщину, і у серпні 2016 року вступив до Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Побачивши, що з 2014 року роблять з його рідною Луганщиною російські зайди, хлопець не мав жодного сумніву щодо обрання професії, і у 2018 році він став курсантом Житомирського військового інституту.
Навчаючись, Владислав захоплювався спортом, здобував призові місця в обласних змаганнях з легкої атлетики. Він був одним з найкращих і став справжнім бойовим офіцером, що й довів у бою. Народившись у росії, навчаючись у Білорусі та на Луганщині, він до останнього подиху захищав Україну, але кар’єру молодого офіцера обірвала ворожа міна…
Віталій Морозов родом із міста Андрушівка Житомирської області. Він народився у 1989 році. Призваний у 2010 році до лав ЗС України, військову службу розпочав солдатом строкової служби у батальйоні забезпечення навчального процесу ЖВІ. За рік вступив та продовжив службу вже курсантом.
У 2018 році повернувся до свого інституту на посаду курсового офіцера. За два роки був підвищений до начальника навчального курсу. Мав за плечима досвід участі в операції Об’єднаних сил. Колеги поважали його за професіоналізм, а курсанти — за турботливе та справедливе ставлення, доброту й вимогливість.
— Віталій Васильович був цілеспрямованим та наполегливим чоловіком, — згадував загиблого офіцера під час мітингу-реквієму заступник начальника інституту. — Все, за що брався, завжди доводив до кінця. Його шалена працездатність проявилася і у спортивному житті. У гирьовому спорті він здобував перемоги на державних та брав участь у міжнародних змаганнях, здобув статус майстра спорту України з гирьового спорту…
7 березня ворог обстріляв позицію капітана Віталія Морозова з мінометів. Осколки міни поранили офіцера. Побачивши, що він поранений, підлеглі кинулися його рятувати, але друга ворожа міна обірвала життя капітана Морозова та лейтенанта Селютіна й смертельно поранила курсанта Трубія. Подальша евакуація та боротьба лікарів за юне життя, переливання крові й підключення до апарата штучного дихання, на жаль, не змогли врятувати нашого воїна. Після більше ніж добового протистояння світла душа Павла покинула тіло…
Сьогодні загиблих захисників із військовим почестями провели в останню путь. Капітана Віталія Морозова поховали у рідній Андрушівці, курсанта Павла Трубія — також на його малій батьківщині, а лейтенанта Владислава Селютіна, чиє рідне місто тимчасово окуповане загарбниками, — на Смолянському військовому кладовищі у Житомирі.
Фото Олександра Райковського
