Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Щодня тисячі українців повертаються в Україну з-за кордону, щоб боронити рідну землю від ординської навали.
— Приїхав додому, обійняв маму, заспокоїв, — розповідає Дмитро, який щойно приїхав із Чехії. — Кажу, мамо, вибач, але я мушу бути тут.
Він — вінничанин, який брав участь в АТО на початку російсько-української війни, а згодом тривалий час працював у Чеській Республіці. Дізнавшись, що в Україні розпочалась широкомасштабна війна, покинув роботу, повернувся до Вінниці й буквально на другий день приєднався до підрозділу територіальної оборони Збройних Сил України
Повертаються і солдати, і лікарі. Серед останніх — азербайджанець Рамін.
— Моя дружина — вінничанка. В мене двоє дітей — теж українці. Я родом з Азербайджану, але моя друга рідна земля — це Україна. Якщо я ходжу по ній, дихаю цим повітрям, то мій обов’язок захищати цю землю, цю країну, цих прекрасних людей! — говорить він.
Рамін — не просто досвідчений лікар. Він — доктор медичних наук, професор, працював у Туреччині, Німеччині, Ізраїлі, США. Повернувся до України з-за кордону, аби бути корисним і як хірург, і як воїн.
— У мене в одній руці — АКСУ, в іншій — аптечка: мій скальпель і мої ліки, — каже Рамін. — Україна — це моє сумління, моя честь. Якщо хтось на ці сумління й честь підніме руку, я цю руку відріжу, незважаючи на те, що я лікар!
