Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Невеличке містечко на півночі Полтавщини. До фронту звідси близько 35 км. Ще 23 лютого це містечко було сповнене життя — працювали школи, садочки, пішоходи поспішали у своїх справах, дорогами весело носилися автівки…
Тепер у цьому населеному пункті панує зловісна тиша, яку розриває звук вибухів — сусідня Сумщина під ворожим вогнем.
Неподалік центрального храму, на перехресті доріг, стоїть непримітна адміністративна будівля, підвал якої наразі є центром життя міста — у прямому та переносному сенсі. Тут військовослужбовці територіальної оборони ЗСУ влаштували штаб. Місця вдосталь — є і кабінет управління, і їдальня, кімната зберігання зброї, оперативний центр, і навіть спальне приміщення, де в разі необхідності можна перепочити.
Кабінет комбата… У приміщенні з голими цементованими стінами стоїть диван, біля нього стіл, на стіні мапи Полтавської та Сумської областей. У куті — ящик від снарядів, на якому розмістилася сучасна кавомашина. Вона працює безперестанку.
Командує батальйоном територіальної оборони майор Едуард з позивним «Шторм». Невисокого зросту, кремезний, зі східними рисами обличчя чоловік ніколи не сидить на місці. Створюється враження, що в його тілі наразі існує кілька особистостей — одночасно він ставить підлеглим завдання, спілкується телефоном і тут же обговорює з колегами план дій розвідки, постійно роздивляючись мапу місцевості. І тільки тремтяча сигарета в руці та синяки під очами видають, наскільки сильно втомився офіцер…
— Зараз замість крові в моєму організмі кава та енергетики, — жартує «Шторм», а вже за мить відповідає на телефонний дзвінок.
Під час гарячої суперечки між офіцерами щодо службових питань, що закінчується дружним сміхом, двері відчиняє Андрій — місцевий житель, який привіз хлопцям вечерю. Чоловік через стан здоров’я не зміг приєднатися до українського війська, але постійно допомагає армійцям у різні способи. Тут він і волонтер, і водій, і робочий…
Андрій накриває стіл. Сьогодні дівчата-волонтерки приготували тероборонцям на вибір котлети з гарніром і вареники з картоплею. Управління батальйону вечеряє прямо у своєму «кабінеті» — йти до їдальні немає часу, потрібно обговорити план пересування групи розвідки…
Періодично до кабінету керівництва забігають військовослужбовці з поточними питаннями. Ось і зараз черговий питає дозволу відкрити кімнату зберігання зброї — привезли ворожі трофеї, які після ремонту або «апгрейду» будуть служити на користь Збройних Сил.
Взагалі-то ворожі трофеї в цьому підрозділі — це окрема розмова… Але перед тим, як говорити про це, розповімо про оперативний центр тероборонців — їхню гордість, або, як вони називають, — «Наші очі». Потрапляючи туди, відчуваєш себе, ніби в офісі Ілона Маска. На стінах приміщення, що розміром не більше ніж 12 квадратних метрів, привертає увагу один величезний LED-екран і близько десятка невеликих, на які виведено зображення з-понад ста камер, розташованих на найбільш небезпечних ділянках місцевості навколо міста та території ОТГ.
Військові розповідають, що цей центр був створений спільними зусиллями волонтерів, місцевої влади та ІТ-фахівцями даного підрозділу. Завдячуючи цій сучасній системі спостереження, а також розгалуженій мережі інформаторів з числа українських патріотів, нещодавно було виявлено колону ворожої бронетехніки, яка рухалася вглиб області, але зупинилася перед зруйнованим мостом, намагаючись навести понтонну переправу.
Вже за кілька хвилин після виявлення ворога інформацію було надано артилерії — окупантів накрили нещадним вогнем. Коли пожежа після обстрілу згасла, українські військові висунулися на місце розгрому ворожої колони. Спочатку влаштували «сафарі» на вцілілих окупантів по лісах. Результатом «полювання» стало затримання двох російських солдатів, яких згодом передали до компетентних органів. Техніку, яка вціліла, дружні фермери відтягнули до ремонтних цехів.
— У залишеній ворогом колоні були і БМП, і танки, і САУ. Забрали з поля бою все, що можна було. Щось вдалося відремонтувати відразу, з решти — двох-трьох одиниць — зібрали одну машину. Все це буде служили для нашої перемоги. А вона прийде, і вже незабаром, знаємо це! — говорять тероборонці Полтавщини.
