Таку комплексну підтримку родинам, що наразі не знають куди звернутися, буде надавати Регіональний центр соціального супроводу, створення якого започатковано у Збройних Силах. Про…
У всі часи основою ефективної протидії зовнішній агресії було вміння вибудовувати союзницькі відносини з іншими державами. Саме дієві союзники або ж їхня відсутність могли вирішити результат війни. Україні нині вкрай важливо розуміти світові тенденції в аспекті безпекових союзів, адже від цього залежить боротьба з агресивними діями Росії проти нашої держави.
Оборонні союзи є результатом реалізації певної стратегії держав, які прагнуть унормувати тісну співпрацю у військовій сфері. Класичним прикладом є США, для яких союзники по всьому світу є запорукою світового лідерства.
Разом з тим, союзницькі відносини з кожною країною відрізняються. Навряд чи можна порівняти альянс США з Пакистаном, Ізраїлем чи Тайванем та поширювати їхній досвід на Україну. Щоправда, моменти зі спільним виробництвом у сфері ВПК та більша економічна інтегрованість можуть стати в пригоді нині — під час поглиблення співпраці між Києвом та Вашингтоном.
Для зовнішньої політики США співпраця із союзниками передбачає відповідний рівень інтеграції обох сторін. Саме політична та економічна інтегрованість сприяла більш вдалій безпековій співпраці. Як приклад Гаррі Ханна у блозі «Атлантичної Ради» наводить кампанії на Балканах, в Іраку та Афганістані.
У дослідженні Міжнародного інституту стратегічних досліджень «Зміна структур альянсів» відзначено сучасні особливості формування військових союзів держав у Європі, на Близькому Сході та в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Суть аналізу можна звести до наступних тез.
- Нині світ стоїть на порозі кардинальних змін альянсів, які США вибудовували після Другої світової війни. Через це Вашингтон прагне створити нову, більш гнучку систему (здебільшого неформальних) союзів;
- Китай формує мережу стратегічних партнерств «Товариство спільної долі», яка слугуватиме альтернативою американському світопорядку. Водночас ситуацію ускладнює суперництво між Пекіном та Вашингтоном, на яке мають зважати регіональні гравці. Відповідні зміни віддзеркалюються й у нових союзах;
- Росія прагне зруйнувати трансатлантичну єдність, навіть попри відсутність ініціатив створення союзів за власного лідерства. Водночас військово-політична співпраця Москви та Пекіна може набути стратегічного значення через схожість поглядів на світову політику;
- Розуміючи геополітичні загрози, держави намагаються менше включатися в багатосторонні союзи, зважаючи на недостатню гнучкість за умов досить частих змін у світовій політиці. Через це виникає розуміння того, що не можуть національні держави (у значній своїй мірі) бути ефективними акторами на міжнародній арені.
У вересні 2021 року сталася непередбачувана подія в історії військових союзів. В останній момент Австралія вирішила розірвати контракт із Францією щодо придбання підводних човнів, на яких можна розміщувати атомну зброю. Натомість було укладено новий альянс між Британією, Австралією та США (відомий за абревіатурою AUKUS). Американці замінили французів в аспекті підводного атомного флоту.
Вкрай непередбачувана ситуація викликала гучний дипломатичний скандал. Офіційний Париж назвав це «ударом ножа в спину». Але що цікаво — Франція є членом НАТО. І тому геополітичне суперництво всередині Північноатлантичного альянсу навряд чи посилить його здатність протидіяти сучасним загрозам. Незважаючи на це, вдалося налагодити американсько-французькі відносини, які мають непросту історію.
Інший приклад союзу, який має відверто антикитайський зміст, — це чотиристоронній безпековий діалог (QUAD). До нього входять США, Індія, Австралія та Японія. Він створений 2007 року, хоча його сучасні характеристики були прописані наново 2017-го. Тодішній американський президент Дональд Трамп прагнув координувати зусилля за умов посилення Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні.
В українському випадку нині маємо кардинальний перегляд союзів з іншими державами. Прикладом цьому є нещодавно оголошений альянс України, Великої Британії та Польщі. Формалізували це об’єднання під час візиту міністра закордонних справ Великої Британії Ліз Трасс до Києва 17 лютого.
«Наші три країни посилюватимуть спільну роботу для забезпечення стабільності та посилення стійкості України, зміцнюючи демократію на кордоні у Східній Європі. Ми працюватимемо разом над просуванням нашої співпраці, яка включає, але не обмежується координацією підтримки Міжнародної Кримської платформи, посиленням співробітництва з питань кібер- та енергетичної безпеки, а також зміцненням стратегічних комунікацій для протидії дезінформації» — стверджується в спільній заяві міністрів закордонних справ трьох країн.
Тактику малих альянсів вже не вперше можна зарахувати до активів української дипломатії. Можемо пригадати Люблінський трикутник (Україна, Польща, Литва) та Асоційоване тріо (Україна, Республіка Молдова, Грузія), які були ініційовані саме з Києва. Подібні речі посилили регіональне співробітництво, адже наразі Україна вибудовує фактично заново позиціонування у світі.
Звісно, ключову, якщо не сказати визначальну роль на формування союзів з українського боку відіграє збройна агресія Росії, яка триває з 2014 року. Ось чому для України вкрай важливо враховувати подальше міжнародне співробітництво з тією чи іншою країною, виходячи саме з безпекових перспектив.
Хоча сучасну безпеку становлять не лише суто традиційні військові складові, але й клімат, кіберпростір та геоекономічні виклики. Через це союзи не є сталим явищем. Країна може брати участь водночас у декількох альянсах — і це не заперечуватиме її внеску до різних форм співпраці. Останні можуть бути неформальними домовленостями, підписаними угодами, двосторонніми чи багатосторонніми союзами.
І тут ми підходимо до вкрай цікавого питання як дієвість союзів. Іншими словами, про механізм того, як союзники допоможуть один одному в разі надзвичайної ситуації. Можна пригадати 5 статтю Вашингтонської угоди 1949 року, яка створила НАТО. Згідно з нею, напад на одну з країн Альянсу означатиме атаку на всю організацію.
Стаття набула чинності, наприклад, після терактів ісламських фундаменталістів з руху «Талібан» на США 11 вересня 2001 року. Тоді було розпочато спільну військову кампанію Північноатлантичного альянсу в Афганістані, яка тривала 20 років.
Ось чому складається ситуація, коли з одного боку відсутність членства в НАТО не сприяє військовій підтримці Україні від Альянсу. Водночас ніщо не забороняє країнам-членам Організації надавати військову допомогу Україні, яка протистоїть російській агресії. Ба більше, визнання «незалежності» ОРДЛО Кремлем 21 лютого можна вважати оголошенням війни нашій державності, незалежності та ідентичності.
Вищезгадана аналітика Міжнародного інституту стратегічних досліджень в розрізі європейських перспектив союзів наводить тезу про подальшу регіоналізацію країн, відповідальних за безпеку. Наприклад, Франція зосередиться на Середземномор’ї, а Велика Британія, Норвегія, Швеція, Данія та Німеччина зосередяться на півночі та сході Європи.
До того ж провідні європейські держави (Велика Британія, Франція, Німеччина, Нідерланди) вибудовують вже свої власні стратегії щодо Азійсько-Тихоокеанського регіону. Британія реалізує це на прикладі посилення військової присутності в регіоні Близького Сходу та Південно-Східної Азії (21 авіаносна ударна група впродовж травня-грудня 2021 року), Париж через розвиток співпраці з місцевими гравцями, зокрема тристоронній міністерський діалог (Індія — Франція — Австралія). Але Німеччина зосередила увагу на двосторонній співпраці з Австралією та Японією.
Загалом для України, нові реалії союзів по всьому світу є свідченням того, що варто вибудовувати більш розгалужену мережу локальних союзів (не лише в Європі) задля дійсно глобального просування своїх інтересів у світі. Таке можливо на прикладі Кримської платформи й мусульманського світу, ініціатив Українського інституту з переосмислення публічної та культурної дипломатії.
