«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
За часів існування Російської й радянської імперій було ухвалено понад 200 різних указів і постанов, які всіляко принижували українську мову. Чого вартий лише Валуєвський указ!.. Утім, навіть зі здобуттям Україною незалежності вона так і не посіла належного їй місця в державі й суспільстві, хоча, попри всі труднощі та проблеми в цій царині, помітні зрушення сталися. Проте не в усіх регіонах…
Те, що роблять російські окупанти з мовою в Криму, не робили навіть німецькі нацисти у роки Другої світової
Російські телеканали ледь не щодня в завуальованій формі переконували українського глядача в неповноцінності нашої мови. Я вже не кажу про твердження офіційного Кремля про те, що українці й росіяни є єдиним народом. «Золотий час» для українофобів Криму настав після його тимчасової окупації «старшими братами»: вже навесні 2014-го там розпочався тотальний наступ на українську мову. І це при тому, що значна частина кримчан – етнічні українці.
– Чиновники практично всіх рівнів, а їх набрали, як правило, з-поміж тих, для кого Україна асоціюється з гітлерівською Німеччиною, змусили відмовитись батьків від навчання українською мовою дітей, – розповідає Надія – жителька Ялти, не називаючи зі зрозумілих причин свого прізвища. – Мені, наприклад, тоді головний освітянин міста прямо заявив, що «Криму не притаманна бандерівська мова».
За офіційною інформацією, ще у 2016 році у єдиній україномовній школі-гімназії міста Сімферополя навчалися українською лише 147 учнів з 986. Директор, який намагався захистити право своїх вихованців, змушений був звільнитися, не витримавши цькування з боку можновладців.
Загалом із 7 шкіл з українською мовою викладання, що існували в Криму до окупації, не залишилося жодної. Вже у 2014-2015 роках в окупованому Криму українською мовою навчалися лише 1,1 відсотка школярів. Для порівняння: у 2013-му таких було близько 10 відсотків. Учителів української мови та літератури змусили пройти перекваліфікацію й викладати російську мову та літературу. Тих, хто відмовився від такої «пропозиції», звільнили. Обсяг викладання української мови й літератури у школах Криму окупанти звели до мінімуму – спочатку до одного уроку на тиждень, з часом перевівши в розряд факультативних.
Окупанти знищили всі факультети та кафедри української філології у вишах півострова. Про викладання українською мовою у вищих навчальних закладах не може бути й мови.
Те, що роблять російські окупанти, не робили навіть німецькі нацисти у роки Другої світової!
Бібліотечні україномовні фонди масово знищені, здані в макулатуру. В Криму повністю ліквідували україномовні засоби масової інформації – газети, радіо, телебачення. Наприклад, ще у грудні 2015-го закрили єдину україномовну дитячу театральну студію «Світанок». Словом, те, що роблять російські окупанти, не робили навіть німецькі нацисти в роки Другої світової!
Через тиск та репресії проти священників і прихожан Православної Церкви України та Української греко-католицької церкви, де богослужіння здійснюється переважно українською мовою, мережа громад цих церков скоротилася на порядок. Переважна більшість представників української інтелігенції та активістів організацій, що займалися розвитком української культури й поширенням української мови на півострові, змушені були залишити окуповану територію через тиск і загрозу репресій з боку окупантів.
Ті, хто залишилися, зазнають переслідувань, як, наприклад, журналіст Микола Семена, про кримінальне переслідування якого відомо далеко за межами України. Ось його погляд на становище української мови на півострові: «Ще з 1991 року проросійська кримська влада почала ставитися до української вороже і всіляко намагалася приглушити цю потребу. Питання мови перетворили на політичну проблему. Після 2014 року ця тенденція тільки посилилася: спікер російського парламенту Криму Володимир Константинов тоді наголосив, що «потрібно швидше позбутися всього українського», зокрема й мови. Нехай у російській Конституції Криму записані три державні мови, але фактично це ні на що не впливає. Просто з Москви так сказали зробити».
Загалом вживання української мови сприймається окупантами як ознака нелояльності до них, підтримки України, у зв’язку з чим і без того невелике число людей, які використовували українську мову, стрімко скорочується.
Донеччина та Луганщина і за часів царської Росії, і за часів Єльцина-Путіна були під особливим прицілом кремлівських пропагандистів
Там знали, що населення цих регіонів вкрай зросійщене і тому продовжували зомбувати людей і після здобуття Україною незалежності. Це зомбування особливо посилилося з приходом до влади відставного підполковника КДБ. Коли він став господарем Кремля, то згадав уроки імператорів-царів, які душили українську мову.
– Україномовних жителів Донецької області було вкрай замало і до 2014 року, – розповідає жителька столиці шахтарського краю Людмила. – Але тоді нам практично ніхто не заявляв, що ми бандерівці. Принаймні зі мною таких випадків не траплялося. Сьогодні ж інакша картина.
Заради справедливості скажемо, що чимало пересічних людей – етнічних українців – настільки опинилися в полоні російських зомбоканалів, що й сьогодні, на 8-му році війни, ненавидять мову своїх дідів і прадідів. Наприклад, у Слов’янську пасажири автобуса виштовхали з нього жінку, яка розмовляла українською і закликала до цього й інших.
Позбавлення української мови статусу державної на тимчасово окупованих територіях – це порушення прав людини, про що, нагадаю, повідомлено депутатам ПАРЄ, Верховному комісару ОБСЄ.
І на фоні агресивного знищення самоідентифікації українського народу – його мови – Кремль вдається до маніпулятивних закликів, до обману всього світу, до перевертання фактів, прикладів можна навести безліч. Що вже говорити про тимчасово окуповані території!.. На них українську було ще в 2015 році витиснуто зі сфери діловодства, комунікацій, медіа, реклами і відтоді тут панує мова окупанта. Зокрема, зі шкільної програми зникла українська і дітей навчають «мові народів Донбасу» та «літературі народів Донбасу».
Тарас Кремінь – Уповноважений із захисту державної мови:
– Сьогодні вже немає «Валуєвського циркуляра» чи «Емського указу», які під час Російської імперії знищували все, що було написано українською мовою. Але чиновники і директори шкіл окупованих територій мають установки говорити:
«А навіщо вам та українська мова? Навіщо вам ці проблеми й розмови з ФСБ?» Мовляв, тут, під російською окупацією, українська вже не потрібна.
У тимчасово окупованому Криму залишилася лише одна школа формально з українською мовою навчання до 9 класу. Це школа №20 у місті Феодосії. Раніше цей навчальний заклад було названо ім’ям Олени Теліги, а після окупації її перейменували. По суті української мови там немає, тому що немає викладачів української мови та літератури.
Українські діти на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей фактично позбавлені права на здобуття знань українською мовою. Ба більше, нам відомі факти переслідування за українську мову.
Хочу зазначити, що відсутність викладання українською мовою є значною перешкодою для абітурієнтів із тимчасово окупованих територій для вступу до українських вишів. Саме тому сьогодні дуже важливо розвивати систему дистанційної освіти для учнів, що мешкають на тимчасово окупованих територіях.
