Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 23 серпня 2024…
Нещодавнім президентським Указом «Про невідкладні заходи щодо консолідації українського суспільства» передбачено створення на основі діючих інформаційних ресурсів єдиної інформаційної платформи UАразом для забезпечення щоденного інформування населення про реальний стан безпекової ситуації, заходи, що вживаються для зміцнення обороноздатності держави. І це дуже символічно. Адже саме 16 лютого в Україні відзначається професійне свято — День військового журналіста.
читайте також:
Від початку російської агресії 2014 року військові журналісти новинами з передової розпочинають, постійно наповнюють, а потім і завершують інформаційну добу України. Вони, ризикуючи життям і здоров’ям, роблять усе можливе, аби підготувати оперативну й достовірну інформацію для суспільства про те, що відбувається на східному фронті.
Саме про цю роботу — інформування населення про реальний стан безпекової ситуації — йдеться в Указі Президента. У час, коли інформаційний простір переповнений фейками, коли впродовж восьми років ворожа пропаганда щодня атакує з екранів телевізорів, з численних інтернет-сайтів та інших рупорів, дуже важливо не панікувати, а з холодним розумом оцінювати реальну ситуацію та ухвалювати зважені, мудрі рішення.
Кожен громадянин повинен сьогодні розуміти, яким масштабам загроз Україна мусить протистояти. Саме тому рівень довіри до військових журналістів надзвичайно високий із перших днів війни. Сьогодні ми вже здатні не лише відповідати на інформаційні атаки противника, аналізувати історичні й геополітичні причини нинішніх подій, природу російських маніпуляцій, а й завойовувати оперативну ініціативу, діяти на випередження у медіаполі.
Для системного опору й перемоги над загарбником критично важлива стратегічна комунікація війська із суспільством. І тут знов-таки величезна відповідальність лежить на військових журналістах — представниках професії, майже непомітної для цивільної аудиторії в мирний час.
У 2018 році ініціатива відзначення військових журналістів мала до певної міри меморіальний відтінок, адже саме 16 лютого 2015 року неподалік міста Дебальцеве під час виконання бойового завдання загинув редактор редакції телебачення Телерадіостудії Міністерства оборони України «Бриз», капітан 3 рангу Дмитро Лабуткін, який до останнього подиху продовжував вести зйомку подій, з честю виконавши як військовий, так і журналістський обов’язок.
читайте також:
Проте вже з 2019 року цього дня вшановується не лише професійна доблесть медійників у погонах. Колеги вітають і цивільних журналістів, які були поруч із нашими солдатами в найгарячіших місцях спротиву загарбнику, і згадують полеглих, які з початком збройної агресії РФ стали до лав українського війська, аби зупинити окупанта. Окрім Дмитра Лабуткіна, ще четверо журналістів віддали життя на полі бою. У вересні 2014-го в Новоайдарському районі на Луганщині під вогнем «Смерчів» загинув Олег Задоянчук (місце його роботи до війни — Укрінформ). У жовтні того ж року поліг на підступах до Щастя львівський журналіст Віктор Гурняк. У 25-й бригаді ДШВ служив Олександр Черніков з Дніпра, який загинув 22 січня 2015-го, обороняючи Донецький аеропорт, а 28 лютого 2015 року в селищі Піски неподалік Донецького аеропорту загинув під обстрілом окупантів фотокореспондент Сергій Ніколаєв.
Українські військові журналісти неодноразово довели, що, як і українські солдати, здатні на подвиги й самопожертву в ім’я світлого майбутнього України. І саме вони сьогодні, як і в попередні роки, чинять щоденний опір агресору в умовах зростання гібридних загроз.
