Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
На території Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Герої Крут є Меморіал загиблим під час російсько-української війни офіцерам-зв’язківцям, які закінчили цей навчальний заклад. Серед гранітних обелісків — один на честь вшанування пам’яті полковника Ігоря Павлова, який загинув у селищі Логвинове, що неподалік Дебальцевого. Сьогодні, 9 лютого, виповнюється 7 років з дня загибелі Ігоря Миколайовича.
Начальник кафедри тактико-спеціальної підготовки факультету захисту інформації ВІТІ імені Герої Крут, кандидат технічних наук, доцент полковник Ігор Миколайович Павлов героїчно загинув під час виконання бойового завдання із забезпечення зв’язку частин і підрозділів сектора «С».
Ігор Миколайович народився 28 травня 1968 року у м. Мензелінськ на середньому Уралі. Доля склалася так, що він рано втратив батьків, тому виховувався у будинку малюка та в школах-інтернатах. З раннього дитинства Ігор Миколайович був змушений покладатися лише на себе та нелегкою щоденною працею прокладати собі шлях у цьому нелегкому житті. Саме тому з 17 років пішов працювати на Богословський алюмінієвий завод у місті Краснотур’їнськ. Звідти його призвали на строкову службу до війська.
Одягнувши солдатський мундир, Ігор Павлов зрозумів, що готовий пов’язати з армією все своє життя. Тому подальшим його життєвим кроком був вступ до Київського вищого інженерного зенітно-ракетного училища. Після закінчення військового вишу проходив службу в Західній групі військ у Німеччині.
У 1993 році Ігор Павлов прибув до України, де склав присягу на вірність українському народові. Він був направлений до Київського військового інституту управління та зв’язку (так тоді називався ВІТІ імені Героїв Крут), де пройшов шлях від начальника курсу до начальника кафедри тактико-спеціальної підготовки. Закінчив Національну академію оборони України імені Івана Черняховського та ад’юнктуру ВІТІ імені Героїв Крут. Захистив дисертацію здобувача наукового ступеня «кандидат технічних наук» і отримав наукове звання «доцент». Наполегливо працював над докторською дисертацією, захист якої планував на літо 2015 року…
Здавалося б, досить спокійне, як для військового, життя. Служба, яка є ще й улюбленою роботою. Перспективи… Є чим дорожити, що берегти та примножувати.
Проте, як і у багатьох людей в Україні, долю полковника Павлова змінила війна. З початком бойових дій Ігорю Миколайовичу дедалі важче було залишатися на своїй посаді в мирному Києві. Своїм колегам він неодноразово говорив, що не може навчати курсантів, не побачивши на власні очі реалій бойових дій. «Не маю такого морального права» — часто повторював полковник Павлов і «бомбардував» керівництво рапортами про направлення до району проведення АТО. Врешті-решт його прохання задовольнили.
Прощаючись з родиною, на німе запитання в очах дружини та доньок Ігор Миколайович відповів: «Я маю віддати борг Батьківщині, яка мене виховала».
…9 лютого 2015 року полковник Павлов з групою зв’язківців виїхав у район напівоточеного Дебальцевого для забезпечення та підтримки зв’язку частин і підрозділів сектора «С». Поблизу селища Логвинове група потрапила в засідку російської терористичної диверсійно-розвідувальної групи. Під час нерівного бою, зазнавши численних кульових поранень, полковник Павлов і ще чотири зв’язківці загинули…
Указом Президента України № 270 від 15 травня 2015 року «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Ігор Миколайович Павлов нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
Наказом Міністра оборони України від 20.01.2016 року № 47 полковник Павлов навічно зарахований до списків факультету Бойового застосування систем управління та зв’язку Військового інституту телекомунікацій та інформатизації.
