Захисник Луганщини майор Олег проходить службу у складі однієї з мотопіхотних бригад. Він офіцер штабу військової частини Об’єднаних сил і відповідає за великий фронт робіт, пов’язаний із мобілізаційною готовністю всього армійського колективу.
Цікаво, що свого часу армієць зробив кар’єру в органах внутрішніх справ і дослужився аж до спеціального звання «підполковник міліції». Згодом він звільнився, щоб розпочати службу у Збройних Силах України, але в погонах… молодшого сержанта.
До служби в армії був прикордонником і міліціонером
53-річний військовослужбовець жартома каже, що про нього можна знімати кіносеріал, де все буде дуже заплутано і кінець кожної серії важко передбачати.
— Я родом із Кіровоградщини, — розказує офіцер. — У 1988–1990 роках відслужив строкову службу в прикордонних військах. Потім вчився і працював. У 1992-му ж став до лав української міліції. Перебував на різних посадах, зокрема займався й оперативною роботою. Мав два поранення. У 2014-му перевівся до батальйону спецпризначення МВС «Кіровоград» і пройшов бойове хрещення саме на Луганщині.
Він додає, що під час перших бойових відряджень на схід України познайомився з багатьма армійцями і побачив, що їхні дії є дуже відповідальними та значущими щодо вигнання окупантів. Тому у 2015-му, під час чергових перипетій із переміщенням на іншу посаду, вирішив звільнитися з органів, щоб піти саме до Збройних Сил України.
— Мені дуже пощастило потрапити до прославленої в боях 95-ї десантно-штурмової бригади. У ролі молодшого командира навесні-влітку 2015-го ніс службу біля Авдіївки, а потім було виконання завдань біля адмінкордону із Кримом, — розповідає армієць.
Ворог пів години стріляв по розвідниках із «Гіацинтів»
Після служби в ДШВ він продовжив армійське життя на посаді командира розвідувальної роти окремої мотопіхотної бригаді, де служить і нині.
— Не стану розказувати про всі заслуги моїх підлеглих на полі бою. Повідомлю лише про те, що одного разу зазнав поранення в спину. Це було на Донеччині неподалік Калинового влітку 2017-го. Мій підрозділ противник обстріляв із «Гіацинтів». Приблизно пів години окупанти били по нас і снаряди лягали доволі точно. Аж сім «300-х» було з нашого боку, одним із них був я. Деяка техніка згоріла за лічені хвилини. Внаслідок артатаки вся земля була в людській крові чи палаючому бензині. Той день забути важко, все нагадувало справжнє пекло, — каже воїн Об’єднаних сил.
Через природну скромність майор Олег дещо приховав про той ворожий артнапад. Та його бойові товариші розповіли трошки більше…
Виявляється, що, діставши численні поранення в спину, офіцер ЗСУ ще командував підлеглими, аби відсікти від уцілілого озброєння вогонь, що рухався сухою травою. Він сам себе перебинтував і, стримуючи біль, лопатою збивав полум’я чи засипав землею підступи до бронетехніки. Ба більше, Олег ще два дні приховував факт свого поранення, бо тоді противник активізувався, і без ротного його підлеглим було би важко. Згодом саме за цей епізод війни він отримав високу державну нагороду — орден «За мужність» ІІІ ступеня.
Поранення його не зламало
— Декілька місяців я лікувався в госпіталях. Проте один уламок й досі залишається в хребті. Лікарі пояснюють це тим, що операція з видалення є сильно ризикованою, і в нашій державі за таке ніхто не візьметься. Та я цим особливо не переймаюся. Головне, що сьогодні можу бути серед друзів та приносити користь Україні, — розповідає воїн Об’єднаних сил.
До речі, вдома на захисника Луганщини чекає дружина Оксана та донька Тетянка. Про зустріч із ними Олег мріє вже кілька місяців.
— У мене є давня пристрасть до музики. Свого часу я закінчив музичну школу по класу фортепіано і відтоді ніколи не розставався із цим чарівним світом. Маю велику колекцію платівок, аудіокасет та терабайти пам’яті на жорстких дисках із музичними творами різних жанрів і часів. Удома дуже люблю послухати старі та сучасні пісні, щоб відволіктися від усього негативного. У районі бойових дій, так би мовити, вічні цінності також сприяють успішній роботі та не дають зачерствіти душі, — підсумовує Олег.
Фото автора
