Саме цей бомбардувальник є носієм ракет типу Х-22, якими країна 404 постійно обстрілює Україну. Традиційно, АрміяInform дізналася, як на болотах…
Набуття 1 січня цього року чинності положень Закону «Про основи національного спротиву» — одна з найбільш актуальних тем, які хвилюють багатьох українців. Тому продовжуємо спілкуватися про особливості організації служби в підрозділах ТрО, відмінності служби в резерві і на контракті, а також про те, що, власне, являє собою контракт із територіальною обороною, що він передбачає та до чого зобов’язує, із Антоном Голобородьком — головою Ради резервістів 112-ї бригади ТрО. З ним також говоримо про нормативно-правові акти, якими регламентується служба територіальної оборони, та розглянемо декілька інших цікавих моментів служби резервістів.
— Новий закон передбачає створення підрозділів територіальної оборони в кожному без винятку обласному та районному центрі України. Для чого потрібно їх так розосереджувати?
— Пригадаймо історію, коли (на початку вторгнення військ РФ на українську територію. — Ред.) ми дивилися на карти, які оприлюднювали західні ЗМІ, де росіяни «стрімкими ударами» з півночі та з півдня начебто прориваються до Києва, навіть Крим з’єднують із Придністров’ям сухопутним коридором з Росії, відрізаючи все Чорне море. Це дуже «гарно» і легко можна зобразити на карті. Але, якщо ми подивимося, що в кожному населеному пункті, за новим законом, зокрема в такому, як Одеса (а там має бути ціла бригада територіальної оборони, плюс ще одна бригада в області, і в кожному районному центрі — по батальйону), то для окупанта з’являється велика дилема. Підходячи до кожного великого міста, він стикається з вибором — що робити: брати в оточення населений пункт і штурмувати його чи обходити і йти далі? Якщо кожен населений пункт оточувати і штурмувати, то це все перетворюється на безкінечне пекло затяжних боїв у місті, які ми знаємо, — дуже складна затія. Якщо оминати кожний населений пункт, то окупант отримує ситуацію, коли всі його шляхи постачання перебуватимуть під постійним ударом у тилу, бо він не знає, де, які загрози і в якому місті будуть виходити, які операції будуть здійснюватися. Тобто, по суті, це перетворює будь-яку атаку на якусь надзвичайно небезпечну і завчасно програшну ідею.
— Отже, саме підрозділи тероборони завадять просуванню окупанта вглиб території?
— Так, адже завдавати удари тактичними ракетами по кожному населеному пункту і знищити кожен підрозділ територіальної оборони — неможливо. Тоді треба зрівняти із землею всі населені пункти України, що теж є повним безумством. Звісно, я не впевнений, що в Путіна не настільки багато шизофренії в голові, щоб на це не піти, але той рівень міжнародних санкцій і тиску на РФ, який у такому разі буде, його навіть уявити складно. Тому територіальна оборона — це сила, яка має перетворити навіть думку про (повномасштабну. — Ред.) атаку на Україну на якийсь дурний жарт.
— Отже, мета, завдання Сил тероборони — зрозуміла. Вступаємо до лав тероборони, підписуємо контракт… Що має бути прописано в контракті та яку посаду в такому разі ми обіймаємо?
— Контракт, насправді, дуже схожий на типовий контракт зі Збройними Силами України. До речі, у будь-якому іншому роді військ у ЗСУ існує теж контракт резервіста. Контракт у ТрО фактично ідентичний. Він закріплює тебе за військовим підрозділом і за посадою, яка позначається відміткою у військовому квитку. Фактично, у цивільному житті контракт резервіста не накладає жодних додаткових зобов’язань, крім того, що ти повинен пройти певну кількість навчальних занять за рік. Ось тут я хотів би визначити, що принципово вирізняє підрозділ територіальної оборони від інших родів військ ЗСУ. Уявімо, що хтось підписав контракт і щиро має намір служити у підрозділі резерву, і хоче робити все для того, щоб бути ефективним військовослужбовцем, займається своєю власною підготовкою, читає книжки з тактики, орієнтування, радіозв’язку, топографії… Зустрічається зі своїми побратимами, вони організовують навчання, але збори резервістів, які проводять, умовно кажучи, у серпні цього року, якраз припадають на той час, коли в нього важливе закордонне відрядження. А він — підприємець, який пів року налагоджував контакти з іноземними контрагентами, і це дуже важлива для нього справа… Що треба робити?
— Тож, заради зборів резервістів він має відмовитися від важливого відрядження, щоб не вважатися дезертиром?
— Ні. Покарати чи посадити його до в’язниці через те, що він працював, платив податки, розвивався, а у зв’язку з цим не зміг потрапити на збори, не можна. Є вимога — усі резервісти повинні відвідати певну кількість занять із власної підготовки на рік. Але, якщо резервіст не відвідав необхідної кількості занять, його за це карати не будуть. Адже, якщо в якийсь момент якомусь командиру на якомусь рівні прийде в голову зробити щось подібне, бо теоретично, існують інструменти, щоб притягнути до відповідальності такого резервіста, то він позбудеться всіх охочих приєднатися до його підрозділу. Чому? Тому, що сили територіальної оборони принципово відрізняються від будь-якого іншого роду військ саме тим, що тут дев’яносто відсотків — резервісти. Тобто в інших підрозділах теж є резервісти, але їх там значно менше. Там може бути 5,10, 15%. Резервіст — це, насамперед, доброволець, який, маючи високий рівень громадської свідомості, сам прийшов і підписав контракт. Це вже вмотивована людина, і її не треба мотивувати «пеньками», наказами, покараннями. Вона і так зробить усе, щоб бути максимально якісним військовослужбовцем, мати найвищий рівень підготовки.
— З якою метою передбачається збільшення кількості офіцерів у підрозділах тероборони?
— Якщо раніше в підрозділах територіальної оборони ми мали дві посади штатних офіцерів, тобто були обов’язково призначені командир батальйону і начальник штабу батальйону. То тепер у кожному батальйоні ми матимемо близько 50 штатних офіцерських посад. Адже кожен підрозділ повинен створити максимально комфортні умови, щоб 450 людей, які живуть на території, де він дислокується (Солом’янський район чи Голосіївський, або Біла Церква, скажімо), захотіли до них приєднатися і розвиватися в рамках цього підрозділу. А коли настане час, приступити безпосередньо до дійсної служби. За моїми спостереженнями, знаю, що вони самі прийдуть і будуть готовими буквально за декілька годин.
— Що потрібно зробити для того, щоб така кількість людей виявила бажання доєднатися до лав підрозділу ТрО?
— Для цього потрібно три речі: перше, командир повинен бути вмотивованим для того, щоб збільшувалась кількість його резервістів контрактників, сприяти цьому. Це означає — організовувати неформальні зустрічі (з елементами військової підготовки) для цих резервістів максимально часто. Їх можна робити настільки часто, наскільки це можливо. У нас, до прикладу, у 130-му батальйоні навчання відбувається двічі на тиждень. У мене особисто є ідея — зробити це тричі на тиждень. Логіка в чому? Щосуботи в нас відбувається навчання. Збираються всі охочі на заняття, відпрацьовуємо індивідуальну бойову підготовку, відпрацьовуємо дії малих підрозділів: двійки, трійки… також відпрацьовуємо дії відділень і вже навіть взводів… Це одна історія. Щочетверга збираються ті, хто обіймає посади сержантів, — молодші командири. Вони окремо працюють над своїм розвитком. Вчаться правильно віддавати накази, знайомляться з протоколами зв’язку, вивчають топографію та інші речі, які необхідні саме для сержантів. Також можна зробити окремо навчання для зв’язківців. Це друге. І третє — це історія про організацію резервістів. Тобто це повинен бути рух — саме громадський рух. Резервісти повинні перетворюватися на певного роду рух у собі, коли люди спілкуються не тільки під час навчання і за межами служби, а й коли у них є спільні інтереси, коли вони можуть обговорювати як військові справи, так і якісь особисті питання. Для цього підходять дуже добре дві форми. Перша — це ради резервістів, друга — громадські організації.
— Яка роль громадських організацій ТрО? Вони допомагають організовувати навчання резервістів?
— Так. Ми, зокрема, створили громадську організацію, яка називається «Територіальна оборона Києва», і фактично всі наші навчання організовує ця організація. Адже, до цього року, у бригадах і батальйонах не було жодного ресурсу, щоб ці навчання організовувати. Тому громадська організація знайшла таких самих «божевільних», як і ми, інструкторів, що горять цією справою і хочуть цим займатися.
— Хто є іструкторами на цих навчаннях?
— Це військовослужбовці, теж уже резерву, старші за званням — підполковники, полковники, майори, які приходять до нас і діляться своїм досвідом. Просто розповідають, до прикладу, що автомат треба тримати «отак, а ходити — ось так». Якщо вас двоє, то «ось так», а якщо п’ятеро, то треба ще якось… Пояснюють, що «якщо щось відбувається ось там, то вам треба зробити ось так і ось так…». Власне, це все дублює програму підготовки у Збройних Силах. А навчання в батальйонах і бригадах уже організовують безпосередньо ті, хто йде за навчальною програмою Сил територіальної оборони, яка теж у фінансуванні.
— А що, до речі, із фінансуванням?
— Із ресурсом — складна історія. З одного боку дуже доречно всі кажуть, що держава має виділити ресурси для того, щоб сили територіальної оборони розвивалася. Це дуже правильно, держава насправді має виділяти кошти, адже ми всі платимо податки для того, щоб їх ефективно витрачали. Але якщо вдуматися, то які ресурси потрібні для того, щоб організувати навчання Сил територіальної оборони? Що для цього потрібно?
— Територія, обмундирування…
— Так. Утім, що значить територія? Територія — це ліс за межами Києва. Тобто місце, де ми будемо нести службу за межами Києва. Можна йти і навчатись, тренуватись, ніхто не заважає. У даному разі: якщо є бажання, то можливості знаходяться завжди. Треба просто організуватися і піти навчатися. Стосовно форми та екіпірування. До 2019 року в нас була така ситуація, що більшість вважала більш зручним купувати собі екіпірування самотужки. Форму видавали, але процедура була досить складна: усім контрактникам, хто не отримав форму, давали форму на зборах, і всім резервістам, хто не підписав контракт, також видавали, але після завершення зборів її треба було повернути. І видавали тільки той комплект форми, який передбачений на сезон, під час якого проводять навчання. Наприкінці цього року (у грудні) наші командири організовували і видачу форми для всього130-го батальйону. Тобто весь індивідуальний бойовий комплект: літня, зимова форма, абсолютно повністю весь необхідний одяг. Як виявилося, є нюанси. Виникає певний ряд організаційних моментів, які пов’язані з тим, що дві людини, які перебувають на дійсній службі, мають докласти надзусиль, щоб отримати і організувати видачу форми зі складу. Якщо врахувати, що в нас є декілька сотень контрактників, тобто військовослужбовців резерву, то треба знайти десь вантажний автомобіль, у який завантажити цю форму на пункті видачі, привезти її в інший пункт (якого немає, тобто треба знайти приміщення, куди цю форму привезти). До цього треба зібрати розміри в усіх — це теж достатньо тривалий процес. Також замовити форму, пройти через всю військову бюрократію, щоб цю форму отримати. Знайти машину, щоб цю форму завантажити, завезти у місце видачі, там розвантажити, відсортувати за розмірами, а потім організувати процес видачі, причому, з урахуванням, що всі резервісти десь працюють. Тобто не можна сказати: ти прийди на 12-ту, ти — на 12:15 тощо. Бо треба визначити час видачі, до прикладу, з 12-ї до 21-ї години, щоб усі приходили, коли зможуть. Відповідно, люди приходять, вишиковується черга… Це все дуже складний процес. І це все мали робити фактично дві людини. У 130-му батальйоні організувати це вийшло тому, що частина резервістів виділили свій особистий час, відірвали від своєї роботи цілий тиждень, а то й зо два тижні. І цей час хлопці витратили на те, щоб зібратися, зібрати форму — «вибити» її, адже військову бюрократію ніхто не відміняв. Отримати, привезти, розсортувати, видати.
Я впевнений, що цього року все кардинально зміниться тільки через те, що організаційного ресурсу стане більше. Тобто наразі дві людини, а буде 50. Це міняє принципово все.
— Якими документами, нормативно-правовими актами регламентується служба територіальної оборони?
— Наразі основний документ — це Закон «Про основи національного спротиву», який ухвалили торік влітку. Ну, а далі — всі нормативні акти аж до Конституції.
— Чи мають право раніше судимі особи на вступ до тероборони?
— Під час вступу на контракт у резерв одним із основних документів є довідка про несудимість. Отже — ні.
— Щодо гарантій соціального і правового захисту військовослужбовців та членів добровольчих формувань територіальних громад, які беруть участь у національному спротиві…
— Тут історія така. На відміну від інших родів військ, територіальна оборона має два режими існування. Перший — це існування в мирний час. Ми будемо розглядати існування нинішньої територіальної оборони, незважаючи на те, що в нас у 2014 році був запроваджений реальний особливий стан, як існування в мирний час. Це стан, коли ми маємо кадровані фактично частини офіцерів і резерву. Інший стан існування територіальної оборони — це коли починається воєнний період і резервістів мобілізують. У цей момент вони стають дійсними військовослужбовцями і принципово нічим не відрізняються від будь-якого іншого військовослужбовця Збройних Сил, користуються абсолютно всіма правами і пільгами військових ЗСУ. У контракті насправді багато вказано про те, що резервісти мають право користуватися послугами соціальної підтримки. Але виникає питання, чи потрібно це резервістам територіальної оборони. Особисто мені — ні. Я самодостатня особистість, яка повністю реалізується в цивільному житті своєму, і територіальна оборона — це те, що я беру на себе як додаткове навантаження. Беру тому, що вважаю, що це потрібно, що це правильно. Чи потрібно мені щось заплатити чи дати якусь гарантію? Ні, не потрібно. Найкраща моя гарантія — це розуміння того, що якщо завтра раптом у Кремлі в когось остаточно знесе дах, я буду знати, в якому підрозділі я служитиму, знатиму своїх побратимів, і буду знати, як виконати те завдання, яке переді мною постане. Я, як журналіст, добре бачив, як у 2014 році в Криму, Луганську, Донецьку розгорталася ситуація. Я бачу патріотично налаштованих українців у Криму, яких насправді було ніскільки не менше, ніж тих, хто бігав із російськими прапорами. А в деяких містах, можливо, було більше. Адже саме тоді тривали Шевченківські дні і біля пам’ятника Тарасові Шевченку збиралися сотні людей з українськими прапорами, які хотіли зберегти Крим у складі України. Але вони були неорганізованими, вони були неозброєними, вони не могли чинити опір озброєним окупантам. Саме цим тоді і взяли Крим у нас. Саме так і відбувалося тоді в Донецьку і Луганську.
— У Луганську 2014-го люди намагалися відстояти своє право жити в Україні, а не в умовах «русского міра»…
— Так, протягом квітня-березня кожен день люди збиралися на майдан з українськими прапорами, щодня вони виходили і висловлювали свою патріотичну позицію. Вони стверджували, що ніякий «русский мір» їм тут не потрібен. Їх було багато, це були сотні людей. Я був там. Я бачив цих людей. Я був на цих мітингах. Але на відміну від бойовиків, які захопили будівлю Служби безпеки України, вони були неозброєними і неорганізованими. Ось і вся різниця. Тому, якщо раптом якась складеться ситуація, що окупанти ще раз спробують таке провернути, як вони зробили на Донбасі, я не хочу бути тією людиною, яка буде мати дуже щирі наміри, але нічого не зможе зробити, щоб захистити своє місто. Саме для цього мені потрібна тероборона, а не заради якихось пільг і гарантій.
— В одній зі статей закону є пункт про можливість залучатися до виконання завдань руху опору на конфіденційній основі. Що це означає?
— Тут варто розділити декілька понять. З одного боку існує територіальна оборона, з іншого — рух опору. Це дві паралельні структури. У чому суть? Рух опору повинен координуватися Силами спеціальних операцій, контррозвідки, СБУ. Умовно кажучи, уявімо Луганськ, де є українці, які працюють у підпіллі. Рух опору — це якраз те підпілля, яке залишиться, якщо якесь місто доведеться залишити українському уряду і український суверенітет на нього не буде розповсюджуватися. Цей рух опору повинен бути підготовленим ще до того, як місто доведеться залишити. Це ті люди, які будуть там проводити підривну діяльність, розвідувальну діяльність тощо. І, звісно, вони повинні служити на конфіденційних умовах. Адже, якщо раптом виявиться, що вони там є, якщо про них всі дізнаються, їх миттєво заарештують.
Що стосується ТрО, то конфіденційність у нас проявляється інакше. Усі дані про нас, які збирає тероборона у військкоматі, насправді мають певний рівень секретності й певні правила поводження з ними. Тобто у разі потенційної загрози втрати цих документів, їх потрібно знищити або вивезти, вони не повинні потрапити до ворога. Тому що, знову ж таки, якщо ми переходимо до історії про гіпотетичну втрату будь-якого населеного пункту України, то територіальна оборона буде також відходити. Вона буде тримати місто до останнього, якщо буде наказ відійти (якщо буде оточення міста, як у Дебальцевому, наприклад), то краще відійти, щоб зберегти армію, аніж дуже героїчно втратити її в бою. Однак у тому місті можуть залишитися родичі, близькі тих, хто служить у територіальній обороні. Так, звісно, їх будуть пробувати вивезти, але гіпотетично це можливо. Якщо у військкоматах (у центрах комплектації) залишаться документи про цих людей, то це, звісно, може становити певну проблему, тому тут повинні бути і є певні правила поводження з документами.
— Які настанови, із власного досвіду служби в теробороні, можете дати тим, хто хотів би вступити до її лав, але з якихось причин вагається?
— Хочу сказати тим, хто вагається: хлопці, дівчата, не вагайтеся! Адже, крім нас з вами, ніхто не буде захищати наш дім. Я зараз кажу про нас, як про цивільних людей, і про нас, як про людей, які нині вже носять форму і погони. Ми всі — українці. І тільки разом, своїми силами ми зможемо захистити нашу країну. Іншої у нас немає і ніколи не буде. Ну, а тим, хто вже служить, хочу сказати — дякую. Дякую вам. Ми з вами. Ми вас абсолютно повністю підтримуємо. І в разі чого — ми перші, хто прийде на допомогу.
