У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Найкращий в усьому та вимогливий до підлеглих – так старші начальники лаконічно називають командира механізованого відділення – командира бойової машини піхоти штаб-сержанта Олександра. В районі бойових дій біля селища Кримське він успішно б’є окупантів у складі однієї із мотопіхотних бригад.
Як сам любить казати воїн Об’єднаних сил, його підлеглі найкраще за всіх у механізованій роті несуть чергування на спостережних постах. На запитання, хто ж був тим викладачем військової науки, штаб-сержанта розпочинає розповідь про себе…
– Улітку цього року виповниться 25 років із моменту початку мого військового стажу, – каже штаб-сержант Олександр. – До служби в нашій військові частині носив погони прикордонного відомства. Тож, як нести службу з охорони певної ділянки території, добре знаю. Своїми професійними в минулому надбаннями я охоче поділився із воїнами-піхотинцями.
Зокрема він поділився простими методиками, як боротися зі сном на бойовому посту, розрізняти на місцевості головне від другорядного, тренувати зір тощо.
– До військової частини Збройних Сил України я перевівся у 2018-му. Війну ж зустрів в лавах воїнів Луганського прикордонного загону. Саме у 2014-му я засвоїв ганебну тактику ворога і те, що вони використовують місцеве населення проти захисників України. Коли загинули перші українські прикордонники, я зрозумів, що означає бути патріотом своєї держави до кінця. Пізніше ж, у нашій мотопіхотній бригаді засвоїв те, як важливо під час бою вірити в перемогу, – пригадав армієць.
Свою роботу з підлеглими на фронті штаб-сержант Олександр будує на принципах відповідальності за кожне, навіть найдрібніше завдання, що доручили бійцеві незалежно від звання.
– У мене досить велике коло обов’язків, але вмію розставляти пріоритети залежно від ситуації на полі бою. Так, у критичний момент забуваю про все і за долю секунди перебираю в голові сотні варіантів свого майбутнього наказу. Вибравши найкращий, даю команду підлеглим, і далі – контролюю хід її виконання. Також постійно вимагаю від механіка-водія доповідей про готовність нашого БМП до бою. Адже достеменно знаю, що з усіх калібрів піхоти окупанти найбільше бояться саме нашої броньованої «ластівки», – розповів військовослужбовець.
До речі, у вільний від служби час Олександр любить готувати їжу для підрозділу.
– Біля пічки якось трошки відволікаюся від війни. Нарізаючи картоплю чи буряк, переношусь додому, на рідну Миколаївщину. Хоча за національністю я кореєць, більш люблю готувати національні українські страви. Приміром, як кажуть побратими, борщ та пиріжки в мене виходять краще за домашні. На Новий рік приготував купу різних салатів із тих продуктів, що ми отримуємо. День народження якогось воїна ми традиційно зустрічаємо із шашликами на столі, – зауважив воїн Об’єднаних сил.
Попри досягнення пенсійного стажу, штаб-сержант Олександр звільнятися з армії не збирається.
– Запевняю, що сил у мене вистачить на виховання ще не однієї сотні молодих воїнів. Під час занять із фізичної підготовки можу дати фору й 20-річному хлопцю. Також завжди стараюся бути прикладом для підлеглих на військових полігонах чи стрільбищах. Тому вважаю, що після перемоги над окупантами матиму право взяти участь у параді українських воїнів вулицями Луганська чи Донецька, – зазначив наостанок військовослужбовець Збройних Сил України.
Фото автора
